«…МИ, БРАТТЯ, КОЗАЦЬКОГО РОДУ» –

ЦІ СЛОВА З ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ УКРАЇНИ МОЖУТЬ СТАТИ КРАСНОМОВНИМ ЛЕЙТМОТИВОМ НЕ ТІЛЬКИ ЗУСТРІЧІ, ЩО ПРОХОДИЛА СЬОГОДНІ, 27-ГО ЛЮТОГО, В СТІНАХ БДПУ, А Й ВСЬОГО ЖИТТЯ АВТОРА КНИГИ – ЛЕОНІДА ГОЛОВЕШКА – «АЗОВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ТА ЙОГО НАЩАДКИ».

Саме цю книгу (вже шосту з козацької тематики!) презентував сьогодні викладачам, студентам, вчителям історії шкіл міста, гостям БДПУ нащадок старовинного козацького роду, Голова Ради поважних козаків Східного козацького округу «Всеукраїнського Козацького Війська», заступник начальника Генеральної Академії радників козацтва України, генерал-лейтенант козацтва Леонід Матвійович Головешко. Зустріч організували провідний фахівець з виховної роботи БДПУ, кандидат педагогічних наук, доцент Анетта Омельченко та головний спеціаліст відділу організаційної роботи та внутрішньої політики виконкому Ігор Зубрицький при активній підтримці отамана Азовського козацького округу Павла Мусенка та бердянських козацьких організацій.

Найбільша та найкраща багатолюдна аудиторія головного корпусу університету приймала цікавого гостя, з яким на початку й познайомила присутніх заступник декана з виховної роботи соціально-гуманітарного факультету Наталя Іванова, передавши згодом бразди правління секретареві координаційної ради козацьких організацій Бердянська Ігореві Зубрицькому. Автор презентаційної книги спочатку коротко розповів про свої військові, педагогічно-виховні многолітні шляхи-дороги, потім – ознайомив присутніх із історією написання серії книжок про українське козацтво, зокрема, про Азовське козацьке військо, а невдовзі запросив усіх до щирої розмови.

Професор БДПУ Ігор Лиман, який не пропускає жодного заходу в Бердянську, пов’язаного з козацьким рухом, на засіданнях координаційної ради козацьких організацій з наукової точки зору розповідає про історію розвитку козацтва, козацькі традиції на Бердянщині, узагальнює досвід роботи козацьких організацій і розповсюджує на міжнародних наукових семінарах та зустрічах в Україні та за кордоном, привітав Леоніда Головешка з виходом цінної книги і подякував за таку плідну роботу. Були ще схвальні виступи, відповіді на питання і, звичайно, – автографи автора на сторінках видання для представників міського краєзнавчого музею, музею БДПУ, духовенства, козацтва, міської влади, редакції газети БДПУ «Університетське Слово» тощо. Тепер багато хто може долучитися до переконань кавалера орденів «Козацької слави» І ступеня, «Івана Сірка» І ступеня, «Хрест з мечами», «Свобода і честь», «За возрождение казачества» І ступеня… Леоніда Головешка, що козаки Азовського війська на землях Приазов’я протягом 33-х років ХІХ ст. та їх нащадки відігравали й відіграють важливу роль у становленні української незалежної соборної держави.

Степан Герилів,

редактор газети БДПУ «Університетське Слово»

ПІД ЩЕМНІ АКОРДИ ЛЕСИНОЇ ПІСНІ

Уже традиційно в Інституті філології та соціальних комунікацій по-святковому проходять Днів Лесі Українки. Першовідкривачами стали нинішні студенти 4-го курсу. Їх ініціативу підтримали третьокурсники, а вже сьогодні глядачів радують неперевершеними поетичними рядками другокурсники та магістранти. Підготувала та організувала цьогорічне свято кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури та компаративістики Валентина Школа.

У чарівні мелодії музичних творів лагідно вплітались слова Лесиних віршів. Хвилюючим був виступ кожного учасника, бо так ніжно та обережно дарували глядачам шматочки неповторного скарбу української літератури студенти Максим Авдієнко, Наталія Нікітенко, Ксенія Білоус, Анастасія Євтушенко, Вікторія Білецька, Олександра Катренко, Луїза Хованська, Руслана Рожкова та Євгенія Галіуліна. Глядачі також побачили невеличку п’єсу «Прощання Л. Українки» у виконанні студентів-філологів Ольги Трюхан та Олександра Синєок.

Студентка Ксенія Білоус ділиться враженнями: «Вірші ми обирали за своїм внутрішнім відчуттям, і головне, що ця поезія вперше звучала на цій сцені», а Руслана Рожкова зазначила: «У Лесі Українки дуже багато цікавих, зокрема, поетичних творів, які я дуже люблю!». На завершення поетичного Лесиного одкровення Валентина Школа подякувала сьогоднішнім студентам-акторам та працівникам бібліотеки за те, що це свято відбулося.

Як чудово, що в нашому університеті приділяється велика увага неповторним віршам великих геніїв рідної України, якими треба пишатися і передавати кожне їх слово, кожну риму дітям своїм та внукам…

Вікторія Лутчак,

студентка ІФСК, кореспондент газети «Університетське Слово»

ШОКОВАНІ ВІД ПОЧУТОГО ТА ПОБАЧЕНОГО

Наркоманія одна з найважливіших проблем нашого суспільства, тому її профілактикою займається й система освіти. Наш університет не є винятком. Регулярно проводиться ряд заходів щодо профілактики наркоманії серед студентської молоді, згідно з Концепцією реалізації державної політики у сфері протидії наркоманії, боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 рр.

Сьогодні, 26-го лютого, в актовій залі БДПУ відбулася зустріч студентів університету з завідувачем відділом неврології Бердянського психоневрологічного диспансеру Дмитром Герциним, начальником відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків майором міліції Олександром Рибалкіним та працівником відділу Михайлом Філоненком , які розповіли про шкідливість наркотиків, про наслідки, які можуть чекати на наркомана та поділилися інформацією з кримінального кодексу. Вела зустріч та знайомила присутніх з гостями провідний фахівець з виховної роботи БДПУ Анетта Омельченко (див. світлину).

Потім студентам було запропоновано переглянути документальний фільм про людей, які страждають залежністю від ін'єкцій з наркотиками. Стрічка вміщувала багато сцен, в яких відбувається введення наркотиків у вени та крупних планів всіляких гангрен, шрамів та різних каліцтв.

Після перегляду можна було задавати гостям питання, але ніхто цього не робив, бо кожний був настільки шокований побаченим на екрані, що слова не складалися в речення…

Кристина Єрофеєва,

студентка-журналістка БДПУ

РІЗНОБАРВ’Я «СЛОВОГРАЮ»

Кафедра української мови та методики викладання фахових дисциплін Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ провела конкурс знавців рідної мови «Словограй», присвячений Міжнародному дню рідної мови. Організувала його канд. філол. наук, доцент кафедри української мови та методики викладання фахових дисциплін Е. В. Олійник.

Мета заходу – створити атмосферу доброзичливості, чесного змагання в знанні української мови; виховувати інтерес до рідного слова як неоціненного духовного багатства, в якому живе народ, передає з покоління в покоління мудрість і славу, культуру і традиції.

У конкурсі взяли участь студенти четвертого курсу Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ. Команда студентів 41групи «Українки» (Єсіна Д., Кондратенко Ю., Безпята В., Жук Г., Харченко Н., Простітова М., Куропятник В.) та команда 42 групи «Дивослово» (Марков Л., Назаренко В., Бєлан А., Степаненко О., Бакай Т, Алексєєнко І., Завгородня А.) показали високий рівень знань української мови, гарну ерудицію, кмітливість, організованість, виявили справжній командний дух, що дозволило їм набрати велику кількість балів і порівну розділити радість перемоги.

онкурсна програма передбачала дев’ять турів, які включали завдання з багатьох розділів сучасної української літературної мови: «Візитна картка учасників», «Мовне асорті», «Хто більше читає, той більше знає», «Мозковий штурм», «Лексична мозаїка», «Конкурс капітанів», «Перекладачі», «Народ скаже, як зав’яже», «Оратори».

З метою різностороннього і об’єктивного оцінювання учасників конкурсу та визначення переможців було створено компетентне журі: заступник директора ІФСК БДПУ з виховної роботи, канд. філол. наук В.О. Коркішко, канд. філол. наук, доцент кафедри української мови та методики викладання фахових дисциплін Р. О. Христіанінова та канд. філол. наук, доцент кафедри української мови та методики викладання фахових дисциплін Н. В. Павлик.

Еліна Олійник,

кандидат філологічних наук, доцент

ШВИДКОПЛИННИЙ РУХ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДУМКИ

На початку нинішнього року побачила світ колективна монографія кафедри філологічних дисциплін Інституту філології та соціальних комунікацій «Мова й література в проекції сучасних наукових парадигм» (автори – Марія Греб, Світлана Глазова, Олена Колінько, Богдана Салюк, Світлана Корнієнко). Наукова праця є результатом роботи викладачів над комплексною темою кафедри.

Автори монографії звертаються до різних аспектів вивчення мов та літератур, що засвідчує рух дослідницької думки в напрямку сучасних наукових парадигм (компаративістика, прагматика, синтагматика та соціолінгвістика). Запропонований новітній підхід дає можливість розширити обрії філологічної науки.

Видання може бути корисним для науковців, викладачів, аспірантів, студентів, фахівців у галузі мовознавства та літературознавства, а також для вчителів загальноосвітніх шкіл.

Марія Греб,

завідувач кафедри.

ЦІКАВИЙ ТИЖДЕНЬ СТАЖУВАННЯ

Протягом тижня, починаючи з 16-го лютого, тривало моє стажування в Польщі, у рамках проекту Business Week-2013 “Вихід на сучасний ринок праці ЄС”, у місті Лодзь. Приймаючі сторони – Фундація Central European Academy Studies and Certification (CEASC), Університет Інформатики (WSIiU), Бюро Професійної Активізації (BAZ). А мета поїздки – формування практичних навичок у сфері ефективного пошуку першого місця роботи на глобальному ринку праці ЄС.

Лодзь – серце Польщі, адже місто розташоване в центрі країни, він є модною столицею держави, адже на території міста велика кількість фабрик, текстильна промисловість розвивається протягом не одного століття. А коли говорять про Польське кіномистецтво, згадують Лодзь, адже ще в 1948 році тут було відкрито Вищу школу кінематографії, телебачення і театру…

Розпочалось навчання: польські викладачі тепло зустріли нас у Вищій Школі Інформатики, де й проходили всі наступні заняття, читали цікаві лекції з приводу того, як можна влаштуватися на роботу студенту, як розпочати кар’єру, який напрямок у професійному житті краще вибрати. Дружня обстановка, перерви на «каву-брейк», корисна інформація робили навчальний процес дуже легким. Викладання проходило польською мовою, координатор нашої поїздки виступав у ролі перекладача і сумлінно пояснював усі незрозумілі слова та фрази. Але, сказати чесно, польська не складна для сприймання, адже дуже схожа на українську і російську мови. То ж десь 80% матеріалу легко засвоювалося без перекладу. Того ж дня нам влаштували екскурсію до транснаціональної компанії комп’ютерної фірми «DELL», де спочатку попросили підписати папери про нерозголошення інформації… Ми спостерігали за автоматизованим процесом зборки комп’ютерної техніки, дізналися, в чому полягає робота оператора…

Третього дня, після навчання, ми відвідували Термальний комплекс, що знаходився за 50 км від міста, але поїздка вартувала того: три різнорівневих басейни в середині будівлі і декілька басейнів зовні. Фантастичне і незрівняне ні з чим відчуття, коли маєш змогу пливти в теплій воді басейну, а на твою голову повільно спадають маленькі сніжинки…

Наступного дня у вільний час мене чекала поїздка до столиці Польщі – Варшави! Багато хто нарікає на те, що будівлям столиці не вистачає автентичності, адже під час Другої Світової Війни 80% споруд було знищено. Варшаву відбудували і тепер, коли приїжджаєш до міста, ніби потрапляєш у казку. Старий центр схожий на пряникові будиночки, від яких так і хочеться відщепити солодкий шматочок. У столиці Польщі велика кількість католицьких соборів. Мене вразив той факт, що в колоні одного з них замуровано серце видатного композитора Фредеріка Шопена. У вечірній Варшаві на вулицях, мабуть, світліше ніж удень. І світло не вимикають о 23:00, воно горить до тих пір, поки не зійде сонце. Зручно, правда?

На п’ятий день, маючи трішки вільного часу, придбали презенти для всіх, хто чекав нас в Україні. А шостого дня, після вручення сертифікатів і завершального обіду, ми відправилися додому. Час промайнув дуже швидко, ще багато чого можна було б побачити в Польщі і тепер є чудовий привід повернутися до сусідньої держави.

Чому я вирішила поділитися своїм проведеним часом у Польщі? Мабуть, тому, що залишилося дуже багато позитивних вражень і бажаю всім, у кого з’явиться можливість відвідати цю країну – без сумнівів брати участь в усіх освітніх чи туристичних поїздках!

Ксенія Задворна,

кореспондент «Університетського Слова».

На світлинах: кілька моментів із тижневого стажування в Польщі

СТУДЕНТСЬКИЙ «МАРАФОННИЙ» ТИЖДЕНЬ

Студентська рада Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв розробила цікавий проект – «Тиждень студентської ради» і втілила його в життя протягом 18-22 лютого цього року. Щось подібне в нашому інституті відбувалося вперше. Протягом тижня кожний з секторів ради проводив тематичну акцію. Скажімо, в понеділок проект розпочали члени спортивному сектору, які організували цікаві конкурси та завдання для студентів та викладачів університету. У вівторок соціально-побутовий та академічний сектори провели соцопитування з каверзними питаннячками, на які не кожен зміг правильно відповісти. У середу естафету прийняв прес-цент, який поставив собі за мету проаналізувати «Настрій університету». В четвер студенти нашого інституту брали активну участь у презентації поетичного альманаху «Конвалія», а от уже в п’ятницю наш проект дійшов фіналу: творчий сектор підготував святковий концерт, на якому підбивались підсумки проекту та нагороджувались грамотами найактивніші викладачі та студенти.

Протягом усього тижня тривала акція «Марафон Жовтої Стрічки». Висловлюємо щиру вдячність усім, хто взяв участь у заходах «Тижня Студентської Ради ІППОМ» і, звичайно, директорату Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв Людмилі Коваль, яка завжди простягає нам руку допомоги в будь-яких цікавих починаннях.

Тетяна Курусь,

заступник голови Студентської ради із самоврядування ІППОМ

ПОДІЛИСЯ СЛОВОМ …ДРУКОВАНИМ

Викладачі кафедри соціальних комунікацій (завідувач – кандидат філологічних наук, доцент Юлія Мельнікова), з якими я мав приємність розпочинати свою трудову діяльність в БДПУ і дотепер підтримую тісні контакти, оскільки й редакція «Університетського Слова» знаходиться в одному приміщенні, завжди раді гостям, із якими з задоволенням діляться набутим досвідом і не тільки…

Найсвіжіший приклад: за неповних чотири роки існування, на кафедрі сформувалась численна бібліотека найрізноманітніших видань, в тому числі й таких, які подарували майбутнім журналістам тренери-експерти Конгресу національних громад України В’ячеслав Лихачов та Кіра Крейдерман, що виступали з лекцією «Міжнаціональні відносини та прояви ксенофобії в Україні» за підтримки Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів. Оскільки тренери залишили значну кількість комплектів із 20-и видань, що в основному стосуються історії та сьогодення євреїв в Україні та світі, було вирішено поділитися цими виданнями з членами Бердянської єврейської громади (Благодійний фонд «“Хесед Велвеле”, голова – Давид Прайсман).

…І сьогодні, 25-го лютого, в час святкування євреями славнозвісного Пуріму, мене й відрядили викладачі кафедри соціальних комунікацій долучити до бібліотеки громади більше п’ятдесяти книжок! Ознайомивши присутніх із діяльністю університету, кафедри, редакції газети БДПУ «Університетське Слово», американським Фондом імені К. Ковшевич, новоствореною університетською благодійною організацією «ДобоДій», я з цікавістю вслухався в слова із сувою Естер (біблійної книги), що зачитував молодий бердянський вчений Вадим Балута, радів разом із присутніми їхньому національному святу. Правда, не вдалося опісля сісти за багатий святковий стіл – редакційні справи кликали. Головне, що всі залишились задоволеними, про що свідчать й світлини, переглянути які й вас запрошую.

Степан Герилів,

редактор газети БДПУ «Університетське Слово»

Світлина з архіву редакції

Поговорити з морем…

Ви хоч раз надсилали комусь свої думки? Якщо ні, то перші дні літа – якнайсприятливіші для того, щоб це зробити, адже перший день – не тільки «дитяче» свято (День захисту дітей), а за «креативним» календарем, ще й День надсилання морю хороших думок – чудове свято, особливо для нас із вами, бердянці. Я от, наприклад, ніколи не листувалася з морем. І це не тому, що воно мені не відповість, навіть якщо вкажу свою зворотню адресу, телефон, «мило», чи номер телефону… Але чомусь цього разу вирішила спробувати зізнатися морю в коханні. Саме так! Можливо, це звучить трохи по-дитячому, але я чітко для себе вирішила і першого червня урочисто пішла до красивого берега, де майже не було людей, та «подарувала» морю свій перший до нього лист, в якому буде написано:

«Здрастуй, МОРЕ!

Так багато хочеться тобі сказати… Навіть дух захоплює.

Знаєш, я хочу зізнатися тобі в коханні. Я люблю тебе. Люблю, коли ти спокійно шепочеш ввечері, або як зранку хлюпочеш своїми смарагдовими хвилями, коли приносиш солоний прохолодний вітер, або коли ти сердишся на нахабних відпочиваючих і «нагороджуєш» їх штормом. За все це я люблю тебе…

Знаєш, море, ти просто живеш собі своїм життя, хвилюєшся, робиш погоду та покращуєш чийсь відпочинок. А люди занечищують тебе: кидають недопалки та бляшанки, наповнюють дрібними монетам на щастя, неначе спільну скарбничку, фотографують в невдалих ракурсах… Більшість любить тебе раз на рік, у відпустку (та й то – факт сумнівний). У деякі хвилини я шкодую, що не можу тебе погладити, обійняти й захистити від цих всіх «нападів».

Мені ти допомагаєш, море: лікуєш рани, заколисуєш неспокій, присипаєш сумніви піском, затикаєш водоростями дірки в голові…

Дякую тобі, море, за все. Дякую, що ти, таке хвилююче, в мене є.

Леся Сухомлин,

студентка-журналістка Інституту філології та соціальних комунікацій

Спасибо ВАМ за жизнь!

В траве, перемешанной с грязью, под одиноким старым деревом лежит молодой парень. Последний раз он всматривается в облачное небо, видит пролетающих мимо ворон. На его юное и выразительное лицо падают капли мелкого дождя. Он облизывает мокрые губы, ощущая свежесть и вкус воды падающей с неба.

В эти последние минуты своей жизни парень думает о матери, которая сидит в опустевшей избе в надежде увидеть своего сына живым и здоровым. Она неустанно шепчет молитвы, со всей нежностью и любовью матери обращаясь к Господу Богу и Деве-Марии, прося сохранить жизнь её ребёнку. Её старые, сморщенные руки перебирают белую ткань –

будущую сорочку сыну – а по щеке катится слеза страдания и боли. Сколько ещё ей ждать встречи, сколько жить в страхе и волнении? А губы все повторяют молитвы…

Её материнское сердце ощущает горькую потерю, но она, сжимая в руках ткань, продолжает работать иголкой и ниткой. Забыть бы на минутку, но никак… А сын лежит на сырой земле, вспоминая матери нежную улыбку, ее синие добрые глаза и бледные губы. Ему не забыть того прощального взгляда, когда она мужественно провожала его на войну, с которой он мог не вернуться… «О, мама, мне бы к тебе хоть на минутку, взять бы тебя за руку и отвести в сад, где цветёт сирень, где поёт соловей так красиво и душевно, а вокруг тишина и спокойствие… Мне бы в объятия твои, ведь нет места в мире надёжнее… мама…» – последний вздох…

А где-то в поле раздаётся пронзительный вопль мужчины. На его руках умирает лучший друг от вражеской пули. Плач переходит в крик! Глаза наполняются ненастью и злобой, желанием мстить за родную душу, с которой с детства, с самого начала своей жизни шел нога в ногу… И он, хватая автомат, стреляет по врагам, а потом падает на колени, его сердце пронзает пуля… «Прощай, мой друг…»

Свист ракет, взрывы бомб нарушили спокойную сельскую жизнь. Испуганная маленькая девочка всматривается в темноту, в неизвестность, в надежде, что из этой тьмы выйдет отец, брат… Они ведь тоже там! Они ведь её защищают! Чтобы жива была, чтобы смеялась, чтобы была счастливой! «А мы на речку пойдём. Всей семьёй: я, ты, мама и брат. Вот война закончится, и мы пойдём» – пообещал однажды папа. «Обещал папочка, значит так и будет» – улыбнулась сквозь слёзы девочка.

…Яркие лучи солнца ласково прикасаются к моему лицу. Я шагаю по ровно выложенной плитке, весело подпрыгиваю, наслаждаюсь прекрасным безоблачным днём, вдыхаю на полную грудь свежий воздух. В ушах играет любимая музыка, я чувствую лёгкость и свободу. Я живу! Живу в мирное время! Пробегаю мимо лавочки, на которой сидит пожилой человек, ветеран войны. Замедляю шаг и: «Спасибо тебе, дедушка… Спасибо, что ты боролся за нас, на нашу жизнь. Ты не жалел ни сил своих, ни здоровье, себя ты не жалел… Спасибо, матеря! Вы молитвами оберегали от невзгод своих сыновей… Спасибо вам за то, что у нас есть будущее, у нас есть самое ценное – жизнь! Спасибо за синее небо над нашими головами, за улыбки на наших лицах, за наш покой… Спасибо вам за отвагу, за ваше самопожертвование! Человеческое вам Спасибо!».

Кристина Корінець,

кореспондент «УС»

«Ати-бати» – йшли студенти розважати…

Мужність, сила, войовничість – цими словами можна охарактеризувати День захисника Вітчизни. «Чоловіче свято» веселим концертом пронеслося по Бердянському державному педагогічному університеті. В актовій залі головного корпусу талановиті та обдаровані студенти розважали глядацьке око своїми танцями та піснями. Вокальний ансамбль «Шанс» демонстрував силу та красу голосу, який громовим ехо пролунав у серцях присутніх. Гучними оплесками була «підхвачена» пісня в виконанні ансамблю «Золотий гомін». Голосисті дівчата та баяніст підготували для цього свята спокійні та розважливі слова. Студенти-хореографи з композицією «Ати-бати» заряджали аудиторію позитивним та запальним танцем. Військова форма додала їм солідного, довершеного виду, а виразні рухи заохочували до веселих пританцьовок. «Козацькому роду нема переводу» – запевняє нас через словесно-музичну творчість Народний фольклорний ансамбль «Хуртовина». Їх голоси звучать бадьоро, щиро, непохитно, відносячи нас до далеких дідівських часів.

Народний стиль цього дня став доречним гостем. Ансамбль народного танцю «Калина» лише посилив дух свята. Дівчата в кольорових платтях та хлопці зі шпагами влаштували справжні танцювальні бої, від яких скрипіла підлога та тремтіли стіни актової зали. Ото такі дива виробляють наші студенти! На свято Дня захисника Вітчизни завітали й ветерани війни. А О. Комаров, Д. Шилько, І. Зубрицький, М. Філімонов, О. Хоменко знайшли зворушливі та правильні слова для привітання.

Ми вдячні тим, хто захищає честь нашої країни! Ми вдячні за наше світле майбутнє!

Кристина Корінець,

кореспондент газети «Університетське Слово»

БЛОГЕР ИЛИ ЖУРНАЛИСТ?

Много стало происходить с развитием прогресса. Новые технические приборы, термины, описывающие их, и профессии которые чинят или производят данную продукцию. Что то стало уходить в историю, а что-то конкурировать с уже существующим. С появлением компьютера в 20 веке стали появляться программисты, а с возникновением интернета – хакеры и юзеры. Это все разнообразило лексикон любого языка. Блогер одно из таких слов. Блогер – это человек, которые пишет в интернете обо всем, что его интересует или беспокоит,  выражает свои мысли и размышления. Он выполняет практически всю работу журналиста. И тут следует задать вопрос: зачем нанимать специально обученных людей и платить им за это деньги, если какой-нибудь Коля Василенко из села Новая Каховка может рассказать о проблемах на дорогах или Татьяна Анатольевна из города Миусинск может рассказать о проблемах с электричеством? И эти истории могут быть достойны национальной газеты, но они сделают это совершенно бесплатно.

Блогер или журналист? Заменит ли новая профессия старую, как парикмахер цирюльника? Давайте над этим подумаем: есть разные ситуации, которые журналист так или иначе выразит с разных точек зрения, так как их учат быть беспристрастными к ситуациям. Даже если 12-ти летний мальчик изнасиловал свою младшую сестру, о чем недавно сообщалось в СМИ, профессионал должен описать всю ситуацию и выяснить что именно толкнуло его на этот поступок, то что у него мать и бабушка были наркоманками и алкоголичками и он был предоставлен сам себе или то что он неоднократно подвергался насилию в семье? Журналист представит человечность в этом ребенке, что бы общество определило для себя как к нему относиться, а блогер просто на просто бы раздул из этого ужасную трагедию без каких-либо подробностей.

Но с другой стороны, блогер – это глас народа, а журналиста считают четвертой властью. В принципе, журналист – это человек, но при определенных ситуациях общество так не считает. И в этом случаи болгером быть лучше.

Журналист должен быть объективным, а блогер может писать все что ему взбредет в голову, у него не редактора и ему не нужно фильтровать свое письмо цензурой, ведь его не оштрафуют и не уволят с работы, он не получает за это деньги. У журналиста немного больше полномочий в том, что он может быть на некоторых встречах, на которые работников других профессий не пустят. И тем самым профессия журналист немного важнее, ведь кто знает, какую информацию они могут добыть за закрытыми дверями?

Если честно, то я думала, что во время написания этой заметки я разберусь в проблеме. Но я не смогла. Если на ринг вывести журналиста и болгера и взвесить все «за» и «против» то на данном этапе развития у них равные шансы на выживания. Но зачем писать бесплатно, если можно получить за это деньги?

Дарья Калюжная,

студентка-журналистка 1 курса БГПУ