Ректор БДПУ Ігор Богданов: «Поєднання молодості та досвіду може давати дуже гарні результати»

_DSC5879

У понеділок, 6 березня, свій 50-й день народження святкуватиме ректор нашого університету, доктор педагогічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Ігор Богданов. Ми вирішили поближче познайомити читачів з Ігорем Тимофійовичем та трішечки відкрити завісу його особистого життя.

7iLC2G0dnj4 DSC_0225 F11 OLYMPUS DIGITAL CAMERA

– Ігоре Тимофійовичу, розкажіть, будь ласка, про своє дитинство та найяскравіші спогади про нього.

– Я – корінний бердянець. Від’їжджав з нашого міста лише тоді, коли навчався: спочатку у ВНЗ у Запоріжжі, пізніше в докторантурі в Києві, а також, коли проходив строкову службу в збройних силах. А так, все моє життя пов’язане з Бердянськом.

Про дитинство важко говорити, не згадавши батьків, яких, на жаль, вже немає. Мій батько, Тимофій Єгорович, народився у Воронезькій області РФ. У 1944 році у сімнадцятирічному віці його призвали до лав збройних сил, служив на Тихоокеанському флоті, а в 1953 році був демобілізований. До Запоріжжя він приїхав на запрошення рідного брата Василя. Пізніше його направили в Андріївку на той час районний центр, де він і познайомився з моєю мамою, яка працювала там медичною сестрою.

У 70-ті роки батько працював заступником голови міськвиконкому Бердянська. Люди старшого покоління вважають цей час роками найбільшого розквіту Бердянська. Тоді будували нове житло, яке люди мали можливість отримувати. Були зведені Центральний універмаг, Центральний вузол зв’язку, Міський палац культури, готель «Бердянськ», встановлені різноманітні пам’ятники, до міста було проведено газ. Я був хоч і маленьким але свідком багатьох історичних подій у нашому місті того часу. У сімейному архіві залишилися фото зустрічей делегацій з США, Франції, Німеччини та ін. Цікавими були зустрічі та теплі стосунки батька з адміралом флоту СРСР, командувачем ВМФ Горшковим С.Г., який став Почесним громадянином міста Бердянська, і подарував місту Пам’ятні знаки морякам «Торпедний катер» та льотчикам – «Літак-винищувач».

Під час навчання у старшій школі я займався громадською роботою, їздив на будівництво Саяно-Шушенської гідроелектростанції. Це була дуже складна подорож – 6 або 7 днів потягом до місця призначення . Проте саме велич цієї греблі та взагалі будівництва вплинули на мій подальший вибір професії.

– Виходить, що подорожувати Ви почали ще з дитинства. А чи зараз Вам вдається це робити?

– На жаль, зараз мої подорожі – це здебільшого відрядження до Міністерства освіти і науки України до м. Києва. Крім того, іноді я їжджу до Харкова, де працюю у складі спеціалізованої вченої ради Української інженерно-педагогічної академії. Після того, як я прийшов працювати до університету, ми з дружиною ще декілька разів їздили до Криму та до Львова. Всі інші мої подорожі залишились у студентських часах.

– А яка подорож за кордон Вам запам’яталася та сподобалась найбільше?

– Мої закордонні поїздки припадають на студентські роки. Під час навчання в інституті я продовжував займатися громадською роботою, а саме відповідав за організацію будівельних загонів нашого інституту. Після багатьох поїздок у складі будівельних загонів до Харківської області, Тюмені, роботи провідником потягу Сімферополь – Москва з’явилася можливість побувати за кордоном у складі інтерзагонів. Так, наприклад, ми працювали в Болгарії, Чехословаччині, Польщі, Румунії. Важко сказати, де сподобалось найбільше. З точки зору організації поїздки, перемагає Чехословаччина та Болгарія. У цих країнах нас дуже добре прийняли та влаштували насичену екскурсійну програму.

Окрім того, що Ви фахівець в галузі технічних наук, Ви отримали другу вищу освіту за спеціальністю «Психологія». Чому вирішили освоїти також і цей фах?

– Після того як я повернувся у 1991 році з Польщі, наша країна була вже іншою. Я закінчив інститут з відзнакою, мені пропонували залишитися у Запоріжжі в аспірантурі. Проте мені хотілося повернутися додому.

Оскільки підприємства згортали своє виробництво, я прийшов влаштовуватися на роботу до Бердянського державного педагогічного інституту імені П.Д. Осипенко. Ректор інституту того часу Юрій Лизогуб прийняв мене, познайомив із завідуючим кафедрою фізики, професором Марком Котляревським, який і запропонував мені освоїти новий напрям діяльності інституту. Результатом цієї роботи став молодіжний комп’ютерний центр, який задумувався як осередок пропагування комп’ютеризації у місті й подолання комп’ютерної безграмотності, як серед студентів, так і серед містян. А на кафедру фізики я прийшов працювати у наступному році за сумісництвом.

Під час організації діяльності центру, викладацької роботи я зрозумів, що я все-таки більше інженер, ніж педагог. Мені бракувало саме знань з педагогіки та психології. Це й стало фактором, який спонукав мене освоїти  цю спеціальність. І я жодного разу не пожалкував, що отримав другу вищу освіту, адже ці знання дуже часто допомагають мені у житті.

– Як Ви вважаєте, які якості необхідно мати людині, щоб досягнути успіху?

– Наполегливість у досягненні мети. Під час вирішення питань діяльності університету в мене є правило: «Не пускають через двері – лізь у вікно». Коли я запрошую людей працювати зі мною в команді на будь-яких посадах, я користуюся критеріями: порядність, професіоналізм, відданість університету. Поєднання цих якостей у людині дає підґрунтя для успіху у вирішенні будь-яких завдань.

Чи боїтеся Ви конкуренції. Чи берете Ви людей, які здатні «дихати у спину».

– Не просте запитання. З одного боку, комфортніше бути єдиним і неповторним, але, на мій погляд, це шлях у нікуди. З іншого, лише конкуренція дає поштовх для розвитку, удосконалення, самовдосконалення. Тому, я підтримую і запрошую до командної роботи порядних, професійних колег, які користуються заслуженою повагою в колективі.

– Які люди у Вашому житті зіграли визначальну роль?

-У першу чергу, батьки. У науці – науковий керівник моєї кандидатської дисертації, професор Олександр Сергєєв. Це також мої сьогоднішні вчителі, старші товариші, друзі – науковий керівник докторської дисертації, професор Анатолій Касперський, академік, професор Микола Шут. Відповідаючи на це запитання, не можу не згадати про ректорів університету з якими я разом працював: Василь Демиденко – людина бездоганної чесності і абсолютної порядності; Юрій Лизогуб – керівник-людиноцентрист, великий шанувальник мистецтва та спорту; Віктор Гусєв – знавець всіх тонкощів організації навчального процесу; Василь Крижко – керівник, при якому інститут отримав статус університету; Вікторія Зарва – перша в історії нашого ВНЗ ректор-жінка.

Ну, і, звичайно ж, це моя родина – дружина і донька. Дружина також працює в університеті – доцент кафедри української літератури та компаративістики, кандидат філологічних наук – Марина Богданова, а донька Марія – учениця ЗОШ № 16.

– А як Вам вдається поєднувати роботу та особисте життя?

– Поєднання тут просте: на роботі ми люди публічні, адже посада вимагає певного представництва інтересів університету. А в особистому житті ми люди не публічні – я навіть не зареєстрований у соціальних мережах.

– Чи багато у Вас друзів?

– Ні, не багато. Так склалося, що коли ми навчалися в інституті, у нас була компанія із чотирьох осіб разом зі мною. Наразі підтримую стосунки лише з двома. Це люди, з якими ми не пов’язані службовими стосунками. На моє переконання, якщо у друзів є перетинання службових або бізнесових інтересів, то це вже не зовсім дружба, а партнерство. У той же час у нашій родині є дружні стосунки з колегами по університету, здебільшого вони склалися до моїх адміністративних посад.

У вас за плечима солідна наукова діяльність, більше 140 наукових і навчально-методичних публікацій. Чи є взагалі час на відпочинок?

– Знаєте, я дуже люблю Бердянську косу, можна сказати, що я її патріот. Я із задоволенням їжджу до нашого спортивно-оздоровчого табору, купаюсь та смажу шашлики у родинному колі і з найближчими друзями. Для мене це і є найкращий відпочинок, … хоча таке буває 2–4 рази на рік (сміється). На жаль, будь-яка робота на адміністративній посаді забирає енергії не менше, ніж фізична, адже необхідно не просто спілкуватися з людьми, а бути для них відкритим та вирішувати їх проблеми.

– А як Ви відновлюєте сили після роботи?

– Краще побути одному, оскільки спілкування на роботі вистачає. Але ми з дружиною все-таки ведемо активний спосіб життя, тому з університету додому йдемо пішки, любимо вечірні прогулянки, доволі часто можемо дійти пішки, наприклад, до санаторію «Бердянськ» і назад. Окрім того, зранку я бігаю. У ці моменти, коли тіло працює, а мозок відпочиває можна спланувати свої дії та привести себе в тонус.

– Чи маєте Ви хобі?

– Коли я навчався у середній школі, я закінчив ще й музичну. На жаль, робота над докторською, методичними комплексами забирала багато часу. Але є мрія відновити музичні навички. Я люблю відвідувати виступи нашого оркестру та інших колективів народних інструментів. Звуки музики змушують мене поринути у спогади та просто відпочити.

– Ви говорите, що маєте ще й музичну освіту, а яка у Вас улюблена музика?

– Певного улюбленого жанру в мене немає. Я слухаю все. Полюбляю і класику, і народну музику, а в автомобілі можу послухати навіть шансон.

– А чи є у Вас час читати книжки?

– Чесно кажучи, часу не так вже й багато. Але нещодавно захотілось перечитати «Війну та мир» Льва Толстого. Раніше я читав цю книгу ще у школі. Зараз же зовсім інше сприйняття. Слідкую за сучасною українською літературою: адже дружина – філолог-літературознавець. Читав Юрія Андруховича, Оксану Забужко, Сергія Жадана. Взагалі більше читаю новини, наукові цікавинки та родзинки з фаху. Можливо, коли піду на пенсію, – тоді й буду більше читати художньої літератури (посміхається).

– Іноді в житті бувають моменти, коли зовсім нічого не хочеться робити. Що Вас мотивує для подальшої діяльності?

Мабуть, у мене таких моментів і не було. Я декілька разів переживав доволі скрутні життєві ситуації, але все ж таки страшно не тоді, коли падаєш на коліна, а коли з них не підіймаєшся. Для мене будь-які падіння, скрута чи просто не дуже комфортна ситуація – це навпаки стимули для діяльності. Проблеми все одно нікуди не зникнуть, їх необхідно особисто вирішувати. Щастя – у наших власних руках.

– А чи вважаєте Ви себе щасливою людиною? Які взагалі для Вас критерії визначення щастя?

– Абсолютно. Я щаслива людина, тому що зранку я із задоволенням йду на роботу, а увечері із задоволенням – додому.

– Ви говорили про людей, які відіграли важливу роль у Вашому житті. А що ще Вас надихає?

– Можливо, те, що я з дитинства бачив як мій батько, працюючи у виконкомі, разом із колегами намагалися постійно щось зробити, залишити після себе добрий слід. Батька вже немає, а результати його діяльності, залишились, наприклад, пам’ятники, корпуси інфраструктури міста стоять і будуть стояти і слугувати людям. Робота на будь-якій посаді тимчасова, а справи можуть бути вічними. Мені дуже хочеться надалі розвивати наш університет. Саме це й стало поштовхом до того, що я став ректором.

– У Вас дуже багатий викладацький досвід, як Ви вважаєте, чи змінився студент за цей час?

– Першу лекцію я прочитав ще в 1992 році. І хочу сказати, що зараз, через 25 років, студент – це зовсім інша людина. Він не зашорений, в нього немає догм, притаманних студентам, які пройшли через радянську школу. Він абсолютно не закомплексований, вільно оперує будь-якою інформацією. У вік інформатизації кожен має ґаджети, тому те, що ти можеш сказати, через декілька секунд буде перевірено. Також студент більше мотивований, адже здобуває освіту не для того, щоб мати диплом, а щоб мати роботу та реалізувати себе. З цим, звичайно, є певні проблеми в державі, але я вважаю, що вони тимчасові і ми маємо зі свого боку робити все, щоб їх позбутися.

– Чи можете Ви сказати, що і студенти Вас також чогось навчили?

– Безперечно. Ми все-таки люди іншого покоління і це не змінити. Вік накладає певні обмеження у всьому. А ось студентська свобода, студентське піднесення – вони мені дуже часто допомагають. Я бачу зацікавленість студентства, постійні нові ідеї, які надихають для діяльності. Думаю, що ось цей симбіоз молодості та досвіду може давати дуже гарні результати.

– Щоб Ви порадили нашому студентству, які б настановчі слова хотіли б сказати?

– Хочу сказати, що наш університет – дуже пристойний. Я їжджу по країні, часто буваю у Києві. Якщо порівняти наш ВНЗ, наприклад, з флагманом педагогічної освіти в Україні, Національним педагогічним університетом ім. М.П.Драгоманова, то ми нічим не гірші. Так, він більший, у ньому більше академіків, але на те він і столичний. Проте за організацією роботи вишу, партнерськими стосунками зі студентством, багатьма іншими чинниками ми гідно виглядаємо і ні в чому не поступаємось.

Будьте патріотами університету, беріть все, що можете взяти від викладачів, нашої матеріально-технічної бази, бібліотеки. Звичайно ж, працюйте. І пам’ятайте, що я завжди відкритий для будь-якого спілкування та по можливості підтримую всі ініціативи, що стимулюють розвиток університету й міста. Інакше б я і не працював на цій посаді (посміхається).

Ірина Дєдушева,
студентка-журналістка

Цікава та корисна зустріч

У нашому університеті з 2006 року на базі гуманітарно-економічного факультету функціонує магістратура «Управління та адміністрування. Управління навчальним закладом». Навчальним планом підготовки передбачено теоретичну та практичну підготовку. Зокрема, зустрічі та професійні дискусії з першими особами, керівниками державних установ.

2 1

Учора, 2 березня, в конференц-залі БДПУ магістри мали чудову нагоду зустрітися з міським головою Володимиром Чепурним та ректором університету, професором Ігорем  Богдановим.

Майже 50 магістрантів, що прослухали курс «Менеджмент в освіті» отримали можливість «без посередників» поспілкуватися з керівниками державної служби та академічної установи.

90 96

Багато питань виникло до міського голови В. П.Чепурного, які  стосувалися різних аспектів управління громадою та системою освіти, декомунізації, інклюзивної освіти, фінансових стимулів творчо працюючих педагогів, перспектив розвитку мережі освітніх установ.

Разом з тим, цікавим було споглядання та оцінка управлінського стилю присутніх керівників.

99 78 91 103

Ось що розповів нам кандидат педагогічних наук, професор, завідувача кафедри педагогіки вищої школи та управління навчальним закладом ГЕФ БДПУ Василь Крижко, з ініціативи якого й відбулася зустріч: «В магістратурі здійснюється підготовка керівників навчальних закладів як для Запорізької області так і для інших регіонів України. Майже 400 випускників магістратури  вже успішно працюють в системі освіти, в тому числі й на посадах завідувачів відділами освіти, директорів та заступників директорів шкіл, завідувачів дошкільними та позашкільними закладами. Частина випускників обрали подальше навчання в аспірантурі та здобули наукові ступені. Всі випускники мають кар’єрні перспективи.

Магістратура з підготовки керівників акредитована на підготовку 100 осіб денної та заочної форми навчання. Передбачено також навчання за індивідуальним графіком без відриву від основної роботи.

Запрошуємо на навчання. Телефон для довідок: 066-95-35-264».

«Університетське Слово»
Світлини Павла Тєлькі
(Студклуб)

Ярмаркували в дев’ятнадцяте…

Коли розпочиналися університетські благодійні ярмарки в вересні 2014 року, ніхто й подумати не міг, що війна дотепер триватиме, а благодійна «ярмаркова кількість» досягне до цифри 19… Проте знову й знову невтомна професорка наша Софія Філоненко в черговий раз звітуватиме на сторінці в Facebook: «На 19-му Благодійному ярмарку в БДПУ ми зібрали 3 521 гривню на біноклі для 501 батальйону морських піхотинців. Щиро дякую всім, хто допоміг!»…

IMG_20170302_115204 2017_03_02_040929_05 DSCN3349 DSCN3351

Й цього разу за досить символічну суму продавалися  найрізноманітніші книжки, журнали,  прикраси, аудіокниги, іграшки, біжутерія…

DSCN3352 2017_03_02_040929_01 2017_03_02_040929_02

Допоки це триватиме? Хіба щ Господь Бог знає…

«Університетське Слово»
Світлини редакції та
Лесі Сухомлин

Мали свято вчора киці…

Учора, 1 березня, наші киці-муркиці мали своє свято – Міжнародний день котів. З цієї нагоди в фойє головного університетського корпусу відбулася благодійна акція «Котофест», яку організували й провели студенти спеціальності «Дошкільна освіта» факультету дошкільної, спеціальної та соціальної освіти.

_DSC8015 _DSC8027 _DSC8040 _DSC8045

Протягом кількох місяців студенти різних курсів під керівництвом доцента кафедри дошкільної освіти Тетяни Єськової виготовляли іграшкових котів. І ось учора для цих котиків настав «зірковий час» –  вони отримали можливість покрасуватися на виставці-ярмарку. Крім того, всі без винятку коти потрапили у «добрі руки».

_DSC8048 IMG_0204 IMG_0212

На зібрані кошти організатори придбають ліки та їжу мешканцям міського притулку тварин .

Ірина Улюкаєва,
завідувач кафедри дошкільної освіти БДПУ
Світлини Павла Тєлькі
(Студклуб)

Школа Баби Марти

   Першого березня в Болгарії відзначається свято Баби Марти – день початку весни. Із Бабою Мартою повʼязаний найвідоміший звичай – виготовлення мартиниць – оберегів з білих та червоних ниток, які 1-го березня дарують одне одному з побажаннями здоровʼя, щастя та успіху. Прикрашають ними домашніх тварин, щоб були здорові, а також дерева, щоб плодоносили.

_Dj4qQUUHLc 1YZVbj_McHs aiW99O9lnUs AxUm11T9Wm4

   У цьому році до свята Баби Марти студенти факультету філології і соціальних комунікацій започаткували нову традицію. Напередодні свята, 28 лютого, було проведено майстер-клас, організований викладачами Оксаною Червенко та Світланою Корнієнко, а також студентами 2 курсу Марією  Кальмою та Ілоною Поповою з виготовлення символічних мартиниць і ляльок-мотанок. Студенти розповідали про обряди та звичаї святкування Баби Марти. Мартиниці, зроблені власноруч, подарували гарний настрій усім студентам і бажання кожного року відзначати це свято.

zuTzVyoewzg JM6tvewe3Uw L2QOlWipLd0 wpqQjy4l66o

   А вже наступного дня, 1 березня, студенти 2 курсу мали змогу відзначити свято Баби Марти разом із болгарським товариством «Родолюбіє» і прикрасити мартиницями дерева біля міськвиконкому. Оскільки у Бердянську третя частина населення – болгари, то цілком природно, що саме з цієї символічної події починається весна для багатьох бердянців кожного року.

Марія Кальма,
студентка 22-ї групи факультету філології та соціальних комунікацій БДПУ
Світлини автора

Благодійний жест «ДоброДія»

Недавно університетська Благодійна Скриня «ДоброДій» знову отримала від парафіян церкви св. Івана Хрестителя американського міста Нюарку (організатор – завідувачка церковної канцелярії пані Ксеня Гапій) чергову партію ходунків для потребуючих бердянських пенсіонерів.

ф2 ф3

Сьогодні до комунальної установи „Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)” Бердянської міської ради завітали: редактор газети БДПУ «Університетське Слово», організатор університетської Благодійної Скрині Степан Герилів, голова міської ради ветеранів Семен Самохвалов та заступник міського голови Юлія Дойнова. Степан Миколайович вручив начальнику КУ „Терцентр” Володимиру Браїлку чотири ходунки, які потребуючі бердянці можуть узяти напрокат, при чому не на обмежений термін, аж до зникнення потреби у користуванні таким засобом.

Юлія Дойнова подякувала усім небайдужим за їхню безкорисливу допомогу людям з особливими потребами.  

«Університетське Слово»
Світлини прес-служби міської ради

Стосується кожного

Щорічні звіти Всесвітньої організації охорони здоров’я підкреслюють особливу значимість зв’язку між здоров’ям та економікою, як на індивідуальному, так і на громадському рівні. Економічні умови в Україні, що створюють підґрунтя для існування вразливих груп, здатні значно впливати на розвиток соціопатій: наркоманії та ВІЛ/СНІДу.

IMG_4549

Більшість людей згадує про цю серйозну проблему лише 1 грудня, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом та порозуміння з ВІЛ-позитивними людьми. Однак щоденна, комплексна й систематична профілактика на даний момент є найбільш важливим засобом боротьби з нею. 

Із цією метою Благодійна організація «Мережа 100 відсотків життя. Запоріжжя» (голова правління – Ігор Литвин) розробила й реалізовує проект «Зменшення стигми та дискримінації, пов’язаної з ВІЛ, до представників груп найвищого ризику в медичних закладах України» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). В одному із компонентів цього проекту в якості соціального працівника-консультанта бере участь завідувач кафедри соціальної роботи та інклюзивної освіти, кандидат педагогічних наук, доцент БДПУ Катерина  Петровська.

У рамках проекту Катерина Володимирівна розробила та провела інформаційне інтерактивне заняття для співробітників Бердянської виправної колонії № 77 щодо зменшення стигми, стигматизації й дискримінації ВІЛ-позитивних засуджених. Реалізація цього заходу відбулася за сприяння керівництва БВК №77 та в результаті плідної співпраці з заступником начальника з СВПР, майором внутрішньої служби Сергієм Чуваковим й старшим інспектором з підготовки до звільнення, майором внутрішньої служби Ірини Нікуліної. 

Заняття було спрямоване на подолання бар’єрів у спілкуванні співробітників Бердянської виправної колонії з ВІЛ-інфікованими засудженими. Під час його реалізації учасники мали змогу розширити свої знання щодо проблеми ВІЛ\СНІДу.

Ми впевнені в тому, що ефективне застосування технології впровадження порядку взаємодії суб’єктів, задіяних в процес підготовки ВІЛ-позитивного засудженого до звільнення з установи виконання покарань призведе до зменшення масштабів поширення ВІЛ-інфекції в Україні.

«Університетське Слово»
(за матеріалами Катерини Петровської)

Безцінний досвід, стимул та жага

Минулими вихідними в Енергодарі проходив традиційний турнір з волейболу. Протягом двох днів у спортивному комплексі «ЗАЕС» 6 чоловічих команд із різних областей України виборювали першість.

DSC_7801 DSC_7806

Серед команд-учасниць були й представники Бердянська: збірна команда нашого університету під керівництвом тренера Кирила  Пономаренка з гордістю відстоювала честь рідного міста.

DSC_7808 DSC_7810 DSC_7818 DSC_7827

Перша гра представників БДПУ була із командою Енергодара, де  наша збірна напружено виборола перемогу у господарів, але у другій грі із командою Мелітополя вихованці БДПУ поступились.

DSC_7838 DSC_7846 DSC_7847 DSC_7855

Наступного дня змагань наша команда змагалась за призове місце, але вихованці спортивної школи-інтернат міста Дніпра не поступились перемогою, тому студенти Бердянська зайняла почесне 4 місце серед інших команд-учасниць зі всієї України.

Виступаючи на змаганнях Всеукраїнського рівня, студенти отримують не тільки безцінний досвід, стимул та жагу до майбутніх перемог, але й з гордістю відстоюють честь міста та університету.

Бажаємо їм успіху у майбутніх змаганнях!

Настя Черезова,
кор. «УС»
Світлини Дениса Величка