Інтерв’ю ректора Ігоря Богданова на телеканалі D1

20 травня 2023 року на телеканалі D1 (м. Дніпро) в програмі «Годинник» вийшло потужне інтерв’ю ректора Бердянського державного педагогічного університету, професора Ігоря Богданова.

Продовжити читання “Інтерв’ю ректора Ігоря Богданова на телеканалі D1”

Ігор Богданов: «Я гордий за колектив нашого університету!»

Напередодні річниці повномасштабного вторгнення рф в Україну ректор Бердянського державного педагогічного університету, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України Ігор Богданов розказав про життя і роботу університету в окупації, тиск з боку загарбників, вимушене переміщення, плани, мрії та діяльність університету сьогодні.

Продовжити читання “Ігор Богданов: «Я гордий за колектив нашого університету!»”

Бердянську 195! Популяризуємо Україну німецькою мовою! Популяризуємо Україну німецькою мовою!

17 вересня 2022 року наше рідне місто Бердянськ святкує своє 195-річчя. Бердянський державний педагогічний університет тимчасово переміщений до Запоріжжя, але викладачі та студенти душею вдома.

Продовжити читання “Бердянську 195! Популяризуємо Україну німецькою мовою! Популяризуємо Україну німецькою мовою!”

100-річчя Софії Івасюк, випускниці Бердянського (Осипенківського) учительського інституту

28 серпня 2022 р. виповнилось рівно 100 років із дня народження матері автора славнозвісної пісні «Червона рута» Софії Івасюк (у дівоцтві – Корякіної), яка навчалась у Бердянському (Осипенківському) учительському інституті з 1940 по 1944 р.

Продовжити читання “100-річчя Софії Івасюк, випускниці Бердянського (Осипенківського) учительського інституту”

Сьогодення і майбуття молодих українців

Чотири студенти українських вишів із різних куточків України недавно в рамках серії вебінарів, організованих Всесвітньою передачею інформації при Організації Об’єднаних Націй, обговорювали майбутнє молодого покоління України.

Продовжити читання “Сьогодення і майбуття молодих українців”

З вірою в серці!

Віра здобувачів факультету дошкільної, спеціальної та соціальної освіти у перемогу України незламна. З перших днів війни більшість з них включилися у волонтерську роботу, незважаючи на те, що хтось уже перебував на окупованій території, а до когось наближалася лінія фронту. Вони збирали та сортували речі, чергували у пунктах розподілу переселенців, розносили ліки стареньким, готували їжу для тероборони, плели маскувальні сітки та маскхалати, в холоді стояли на трасах Дніпропетровської області з бутербродами та кавою для біженців, а ті, хто евакуювався, пішов працювати у різні дитячі центри в західних областях України.

Продовжити читання “З вірою в серці!”

Катерина Ющенко: історія авторки «Адресної мови програмування»

         Першим в СРСР доктором фізико-математичних наук в галузі інформаційних технологій була Катерина Логвинівна Ющенко.

Продовжити читання “Катерина Ющенко: історія авторки «Адресної мови програмування»”

Кафедра фізики на шляху від мікроелектроніки до нанотехнологій

У 1988 році на базі Бердянського державного педагогічного інституту була створена кафедра фізики та інформатики, яку очолив доктор фізико-мате-матичних наук, професор М. Б. Котляревський.

Марк Борисович Котляревський заклав основи науково-практичної діяль-ності в галузі фізики в БДПІ. Під його керівництвом був створений науково-дослідний сектор, у якому виконувалися держбюджетні теми. Об'єм їх фінансу-вання складав до 200 тис. карбованців на рік – на той час величезна сума (нагадаємо, що у 80-90 рр. карбованець майже один до одного прирівнювався до долара, а відома машина італійського походження «Жигулі» коштувала близько7.000 карбованців). Окрім того, були відкриті дві наукові фізичні лабораторії: напівпровідникових структур та оптоелектроніки, співробітниками яких стали В. Я. Бєлошапка, С. Л. Бєспалов, В. В. Кідалов, І. В. Рогозін, Г. І. Радченко, Ю. В. Сопін та ін. Для повноцінної та ефективної роботи лабораторій закуповувалося унікальне дороге устаткування, у тому числі електронний мікроскоп (вартістю 100.000 крб.) і персональний комп'ютер (40.000 крб.). Одним з досягнень лабораторій стало створення першого алгоритму мобільного зв'язку, виконаного на замовлення Міністерства оборони СРСР.

З метою підвищення якості навчального процесу були вдосконалені й доукомплектовані найсучаснішим на той час обладнанням навчальні фізичні лабораторії. Так, для лабораторії оптики було придбано 5 лазерів, що дозволило розробити лабораторні роботи з дифракції, інтерференції світла відповідно до сучасних науково-методичних вимог. Створено клас методики фізики, оснащений телекамерами, що дало можливість студентам-практикантам не лише проводити шкільні уроки без викладачів-методистів, але детально аналізувати записаний у такий спосіб урок з урахуванням методичних помилок.

Кафедра фізики та інформатики стала одним з перших в Україні розробників модернізації фізичного експерименту з хвилевої оптики на основі імітаційного комп'ютерного моделювання. У цьому напрямі Н. Л. Сосницька і Т. Н. Яценко в 1998 році захистили кандидатські дисертації.

Під керівництвом М. Б. Котляревського успішно захищені дві канди-датські дисертації за спеціальністю «Фізика напівпровідників і діелектриків»: у 1994 р. – В. В. Кідаловим, у 1996 р. – І. В. Рогозіним. Марк Борисович, як зразковий науковий керівник, створював своїм аспірантам оптимальні умови навчання в аспірантурі – організував проходження ними стажування в провідних науково-дослідних інститутах: лабораторії електролюмінесценції при НДІ «Платан» (Фрязіно) і Фізичному інституті імені П. Н. Лебедєва (Москва).

Без сумніву, заслуга проф. М. Б. Котляревського й у тому, що саме учні його школи змогли досягти високих наукових результатів, відмічених світовою спільнотою. Так, у 1995 році у форматі International Soros Science Education Program (Міжнародної Соросівської програми освіти в галузі точних наук) було присвоєно звання «Соросівський доцент» кандидатові фіз.-мат. наук В. В. Кідалову, а «Соросівський аспірант» – аспірантові І. В. Рогозіну.

Учні проф. М. Б. Котляревського – В. В. Кідалов та І. В. Рогозін – і нині не зупиняються на досягнутому. За результатами науково-дослідної роботи І. В. Рогозін удостоєний звання «Лауреат Премії за 2008 рік "Міжнародної академічної видавничої компанії «Наука/інтерперіодика» за кращу публікацію в журналах РАН» та інших високих нагород. Ігор Вікторович опублікував понад 100 наукових праць як у вітчизняних, так і зарубіжних виданнях: Elsevier, Springer – Verlag, MAIK Nauka/Interperiodica, Allerton Press, Inc., World Scientific тощо.

В. В. Кідалов зі співробітниками Інституту фізики напівпровідників імені В. Е. Лашкарьова НАН України під керівництвом доктора фіз.-мат. наук, професора Г. А. Сукача розширив коло своїх науково-дослідних інтересів, беручи участь у розробці методики отримання пористих напівпровідників і вивченні їх властивостей. Результатом цієї діяльності стало написання й захист В. В. Кідаловим докторської дисертації (2005 р.).

Кандидат фіз.-мат. наук, доцент І. В. Рогозін нині є проректором з науково-педагогічної роботи. Доктор фіз.- мат. наук, професор, член АН ВШ України В. В. Кідалов входить до складу спеціалізованої наукової ради МОНмолодьспорту України, спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня доктора (кандидата) за спеціальністю «Фізика напівпровідників і діелектриків» при Національному університеті «Львівська політехніка», очолює кафедру фізики БДПУ.

Кафедра фізики – один з потужних та перспективних науково-методичних підрозділів БДПУ. До її складу входять провідні українські вчені: доктори фіз.-мат. наук, професори, члени АН ВШ України М. Б. Котляревський, В. В. Стиров, В. В. Кідалов, кандидати фіз.-мат. наук, доценти І. В. Рогозін, В. Я. Бєлошапка, А. С. Лазаренко, кандидат технічних наук В. Г. Афонін, кандидат пед. наук Т. Н. Яценко, старший викладач О. В. Шубіна. Більшість викладачів кафедри мають великий педагогічний досвід, що забезпечує якісну підготовку майбутніх фахівців.

У зв'язку з виробничою необхідністю склад кафедри не завжди був постійним, кафедру не раз перейменовували і відповідно мінялися її науково-дослідні пріоритети. Так, одним з наукових напрямів кафедри були дослідження у області теорії і методики навчання фізики. У цьому напрямку Г. А. Шишкин захистив кандидатську дисертацію в 1999 р., А. В. Школа – в 1997 р., Н. Л. Сосницька (2008 р.) та І. Т. Богданов (2010 р.) захистили докторські дисертації з педагогічних наук.

Кафедра пишається вагомими досягненнями своїх співробітників, зокрема, нині доктор пед. наук, професор І. Т. Богданов є проректором з наукової роботи БДПУ, завідувачем кафедри технічних дисциплін, очолює спеціалізовану вчену раду БДПУ із захисту кандидатських дисертацій зі спеціальностей «Теорія та методика навчання (фізика)» і «Теорія та методика професійної освіти». Доктор пед. наук, професор Н. Л. Сосницька завідує кафедрою методики викладання фізико-математичних дисциплін і інформаційних технологій у навчанні. Кандидати пед. наук Г. А. Шишкін та А. В. Школа навчаються в докторантурі Національного педагогічного уні-верситету імені М. П. Драгоманова. Стипендіатами Кабінету Міністрів України для молодих учених у різні роки були: В. В. Кідалов (1994-1996 рр.), І. В. Рогозін (1996-1998 рр.), Н. Л. Сосницька (2000-2002 рр.), А. В. Школа (2000-2002 рр.).

Колектив кафедри фізики постійно спрямовує свою діяльність відповідно до сучасних світових наукових тенденцій. Під керівництвом професора Валерія Віталійовича Кидалова склався основний перспективний науковий напрям, пов'язаний з отриманням, дослідженням властивостей нанопористих напівпровідникових сполук і їх застосуванням. Дослідницькі розробки кафедри фізики у області нанотехнологій займають провідні позиції в Україні і за кордоном. На базі кафедри фізики за активної підтримки керівництва в особі ректора БДПУ, професора В. А. Зарви створений і працює науково-дослідний інститут Нанотехнологій, у якому виконуються держбюджетні наукові дослідження.

Практичні результати науково-дослідної роботи інституту нанотехнологій БДПУ неодноразово були представлені на міжнародних конференціях у Квебеку (Канада), Лос-Анджелесі, Гонолулу (США), Москві, Санкт-Петербурзі (Росія), Кулере (Іспанія), Будапешті (Угорщина) і опублі-ковані в міжнародних журналах з високим імпакт-фактором (Physica Status Solidi; Nuclear Instruments & Methods in Physics Research: Journal of Crystal Growth; Journal of Luminescence; Semiconductors physics quantum electronics & optoelectronics).

Знаменною подією не лише в історії кафедри БДПУ, але й міста Бердянська стала участь професора Валерія Віталійовича Кідалова та його аспіранта Анатолія Коноваленка, за підтримки Дніпропетровського іннова-ційного фонду, у Міжнародному форумі з нанотехнологій РОСНАНО, що проводився в Москві (2010 р.). У ньому брали участь глави урядів, видатні наукові діячі, провідні фахівці, керівники відомих організацій і світових компаній більш ніж з 30 країн світу (9 тисяч учасників!), серед яких був і Генеральний директор компанії Microsoft С. Балмер. Особливий інтерес для розвитку нанотехнологій в Україні викликали доповіді Лауреата Нобелевської премії академіка Ж. Алфьорова, Генерального директора РОСНАНО А. Чубайса про перспективи розвитку нанотехнологій у Росії.

Інноваційні проекти співробітників кафедри й інституту нанотехнологій неодноразово були представлені на багатьох престижних конкурсах і виставках, зокрема на виставці «Енергія – 2012» (вересень 2012 р.), організованій Торгово-промисловою палатою України, Бердянський державний педагогічний університет посів почесне II місце за розробку світлодіодів білого світла на основі нанопоруватих напівпровідників (керівник проекту – доктор фіз.-мат. наук, професор В. Кідалов). У конкурсі змагалися науково-дослідні інститути, ВНЗ, провідні підприємства України й зарубіжжя (Managess Energy GmbH, «Біогаз», ТОВ «ETI Україна», ТОВ «Аско-Укрем», ДП «СВ Альтера Запоріжжя», ТОВ «Інтелект-прилад», «Промустаткування», ТОВ «Спецторг», НПФ «Енергосистеми», ТОВ «Інтер-Пет», ТОВ «Вал Кому Технолоджі», «Івченко-прогрес» та ін.). Учасники виставки презентували більше 100 проектів альтернативної енергетики, електротехнічну продукцію, технології енергозбереження, системи автоматизації, сучасні прилади обліку, контрольно-вимірювальне устаткування.

Кафедра фізики БДПУ разом з Інститутом фізики напівпровідників ім. В.Е. Лашкарьова НАН України і Фізико-хімічним інститутом Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника є постійним організатором міжнародних конференцій з фізики і технології тонких плівок та наносистем.

На кафедрі проводиться активна методична діяльність, розробляються навчально-методичні комплекси з дисциплін, видаються сучасні підручники й навчальні посібники. Лише за останні два роки отримали гриф профільного міністерства підручник «Фізика» (автори – В. В. Бойко, Г. А. Сукач, В. В. Кідалов), навчальні посібники: «Матеріали електронної техніки» (Г. А. Сукач, В. В. Кідалов), «Технологічні основи електроніки» (Г.А. Сукач, В. В. Кидалов), «Цифрова обробка аудіо- і відеоінформації в мультимедійних системах» (О. В. Дробик, В. В. Кідалов).

Як форма навчання і підготовки вчених, наукова школа В. В. Кідалова об’єднує магістрантів, аспірантів, докторантів. У спеціально організованій з цією метою лабораторії технологій наноматеріалів безпосередньо отримують поруваті напівпровідники. Їхні властивості на найсучаснішому устаткуванні: растровому електронному мікроскопі з польовою емісією S-806 фірми Hitachi (Донецький фізико-технічний інститут ім. А. А. Галкіна НАН України), автома-тизованому спектрально-обчислювальному комплексі КСВУ-28 (БДПУ), атомно-силовому мікроскопі (Інститут фізики напівпровідників ім. В. Е. Лашкарьова НАН України).

Учні професора В. В. Кідалова досягли значних успіхів. Так, у 2007 році під його керівництвом А. С. Ревенко написав і захистив у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка кандидатську дисертацію з вживання пористого арсеніду галію (GaАs) в мікроелектроніці. Високий рівень виконаної роботи, теоретична і практична цінність результатів дослідження, виступ дисертанта, який відмітили члени спе-ціалізованої вченої ради, стали візитівкою молодого вченого. Відразу після захисту, тепер уже на правах «новоспеченого» кандидата наук, А. С. Ревенко запросили працювати до Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Докторантом професора В. В. Кідалова, кандидатом фіз.-мат. наук С. Л. Хрипком розроблені високоефективні сонячні елементи із застосуванням пористих шарів антивідображального покриття. Особливо актуальне перетво-рення сонячної енергії на електричну для південних регіонів України. Саме там реєструється найвища сонячна активність. Практичні результати цього напряму знайшли відображення в монографії «Структура та властивості нано-кристалічного кремнію, отриманого методом анодного електрохімічного травлення».

На сьогодні одним з перспективних матеріалів оптоелектроніки є фосфід індію (InP). Однак методика отримання пористого фосфіду індію, його властивості й можливі сфери застосування ще слабо вивчені. З урахуванням цього доктором фіз.-мат. наук, професором В. В. Кідаловим було організовано дослідження. Під його керівництвом аспірантка Я. О. Сичікова в цьому напрямку досягла суттєвих наукових здобутків. Результати їх спільних досліджень отримали широкий науковий розголос і знайшли своє відображення в більш ніж 60 наукових працях, опублікованих у престижних українських і зарубіжних виданнях. Найбільш вагомим спільним винаходом став патент на корисну модель, що посів ІІІ місце в номінації «Найкращий винахід 2010» Всеукраїнського конкурсу винахідників, який проходив під егідою державної служби інтелектуальної власності України, а також проект «Організація виробництва пористого фосфіду індію», представлений на Всеукраїнському фестивалі інноваційних проектів «Sikorsky Challenge» і відзначений премією фонду Л. Д. Кучми «Україна».

Аспіранти В. В. Кідалова – А. Ф. Дяденчук, А. А. Коноваленко – активно ведуть пошук нових перспективних пористих напівпровідникових сполук, уже отримані певні результати.

Марина Богомолова зі слів професора В. В. Кідалова

Історія факультету освітніх інженерно-педагогічних технологій

Факультет освітніх інженерно-педагогічних технологій хоча і один із наймолодших в Бердянському державному педагогічному університеті, проте має тривалу історію й традиції, що йдуть коріннями в джерела вітчизняної комп’ютеризації та інформатизації.

Історія факультету бере свій початок з 60 ‑ 70 років ХХ ст., і пов’язана з науково-методичною діяльністю академіка Національної академії наук України, доктора фізико-математичних наук, професора Володимира Логвиновича Рвачова у Бердянському державному педагогічному інституті ім. П. Д. Осипенко. Реалізація розробленої ним оригінальної теорії геометричної логіки, що отримала важливе застосування в багатьох галузях математики, потребувала використання комп’ютерної техніки.

За підтримки академіка А. І. Берга, першого секретаря міському компартії М. С. Шаульського, директора найпотужнішого заводу всесоюзного значення «Азовкабель» О. В. Сухорева, клопотань перед Міністерством освіти України ректора БДПІ Л. Є. Леоновського, декана фізико-математичного факультету Н. Я. Фіта та наукового авторитету академіка В. Л. Рвачова було розв’язане питання про придбання БДПІ електронної обчислювальної машини «Мінськ-1» (останньої з лампової серії машин «Мінськ»), яка була першою в місті Бердянську та другою в Міністерстві освіти. Це стало підставою для створення в жовтні 1962 р. науково-дослідної лабораторії технічної кібернетики в БДПІ, яку очолив професор Володимир Логвинович Рвачов. До складу цієї лабораторії ввійшли кращі студенти фізико-математичного факультету, що прослухали курс програмування для ЕОМ.

Перед невеликим колективом лабораторії було поставлене завдання забезпечувати навчальний процес на фізико-математичному факультеті з курсів "Основи обчислювальної техніки" та "Програмування". Крім того при будинку техніки було відкрито курси програмістів, електронщиків, операторів ЕОМ, заняття на яких проводили працівники лабораторії технічної кібернетики в БДПІ й випускники курсів. Також в лабораторії надавалася допомога молодим ученим в оволодінні обчислювальною технікою й програмуванні для їх наукових досліджень. В квітні 1962 року керівником лабораторії було призначено викладача радіотехніки фізико-математичного факультету Юрія Михайловича Юхно, а з його переходом на «Азовкабель», Петра Петровича Федоренка, при активному керівництві, якого обчислювальний центр продовжував забезпечувати не тільки навчальний процес в БДПІ, але і розв’язувати численні задачі для усього міста та Бердянського району.

Нове дихання інформатика отримала з приходом до БДПІ завідувача кафедрою математики Ракова Сергія Анатолійовича, який відкрив Обчислювальний центр на базі ЄС-1033 під керівництвом Сергія Синьова, розвинутий далі до сучасних вимог того часу Григорієм Васильовичем Цовмою. На базі Обчислювального центру були укладені перші господарчі договори з заводом "Азовкабель" під керівництвом Ракова С.А. і виконані фундаментальні наукові дослідження та розробки сумісно з провідними союзними підприємствами з автоматизації проектування радіоелектронної і електронно-обчислювальної апаратури під керівництвом кандидата технічних наук Сосницького Олександра Васильовича. Останній потім перейшов до Бердянського філіалу Академії наук СРСР, спільно з яким вперше в Україні був створений навчальний клас персональних ЕОМ і лабораторія навчальної інформатики під керівництвом В.І. Шавальової.

З появою в БДПІ доктора фіз.-мат. наук, професора Котляревського Марка Борисовича вперше був створений науково-дослідний сектор із широким використанням обчислювальної техніки, впровадженої в навчальний процес фізико-математичного факультету. У 80-х роках була відкрита спеціалізація «Інформатика», підготовку з якої здійснювали викладачі кафедри фізики та математики. Під керівництвом Вержиковського В'ячеслава Петровича на кафедрі математики групою молодих фахівців виконані оригінальні дослідження з навчальної інформатики.

Комп’ютеризація виробництва, управління, наукових досліджень та освіти, потреба підготовки висококваліфікованих фахівців для системи загальної освіти стали причиною створення в 1994 році кафедри інформатики під керівництвом кандидата технічних наук, доцента Сосницького Олександра Васильовича. У 1998‑1999 рр. кафедру очолювала кандидат педагогічних наук, доцент В.І. Шавальова, а з 1999 року ‑ кандидат технічних наук, доцент В.Г. Хоменко. В 2001 році були відкриті спеціальності «Професійне навчання. Комп’ютерні технології в управлінні та навчанні» та «Професійне навчання. Комп’ютерні системи та мережі», а в 2002 році спеціальність «Професійне навчання. Обробка та захист інформації в комп’ютерних системах та мережах».

Як самостійний підрозділ факультет освітніх інженерно-педагогічних технологій (комп’ютерних технологій і систем) було створено 1 вересня 2003 року. Це рішення було спрямовано на об’єднання та поглиблення навчальних та наукових процесів, підвищення результативності діяльності з підготовки інженерно-педагогічних кадрів. Деканом факультету був обраний кандидат технічних наук, доцент В.Г. Хоменко. Для здійснення підготовки висококваліфікованих викладачів дисциплін інформатичного циклу для вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації, професійно-технічних навчальних закладів, навчальних центрів підприємств та підготовку спеціалістів у галузі сучасних комп’ютерних технологій для системи виробництва у 2003 році було створено кафедру комп’ютерних технологій в управлінні і навчанні, у січні 2004 року ‑ кафедру комп’ютерних систем та мереж, а у 2007 році ‑ кафедру обробки та захисту інформації. Значний вклад в організацію факультету внесли завідувачі кафедр Хоменко В.Г., Межуєв В.І., Антоненко О.В. та Волкова Т.В.

В 2010 році для забезпечення ґрунтовної професійної підготовки до факультету було приєднано кафедру професійної педагогіки та методи професійного навчання, завідувачем якої є к.п.н., доцент Жигірь Вікторія Іванівна.

З метою розширення спектру спеціальностей та спеціалізацій на факультеті освітніх інженерно-педагогічних технологій, що ґрунтується на достатньому кадровому потенціалі професорсько-викладацького складу та для вдосконалення підготовки фахівців зі спеціальності «Професійна освіта» у вересні 2010 року було вирішено створити кафедру фундаментальних та інженерно-педагогічних дисциплін, яка забезпечує підготовку студентів з базових дисциплін інженерно-педагогічного напрямку. Кафедру очолив кандидат технічних наук, доцент Олександр Володимирович Антоненко.

Ще достатньо молодий у співвідношенні до 80-річного літопису Бердянського державного педагогічного університету факультет за час свого існування та кропіткої наполегливої співпраці великої команди викладачів і студентів може гідно пишатися власними досягненнями. Факультет забезпечений необхідною матеріально-технічною базою, що створює всі умови для здійснення повноцінного навчального процесу на належному рівні. У розпорядженні студентів сучасні комп’ютерні кабінети, комп’ютеризований методичний кабінет, навчальні лабораторії: лабораторія мікропроцесорної техніки, лабораторія комп’ютерних систем і мереж, лабораторія розробки баз даних, лабораторія інженерної та комп’ютерної графіки, лабораторія Web-дизайну, лабораторія контролю та діагностики ЕОМ.

Колективом викладачів створено необхідні умови для фізичного та духовного розвитку студентів. Студенти активно займаються науково-дослідною роботою у проблемних групах та наукових гуртках, беруть участь у міжнародних та всеукраїнських студентських науково-практичних конференціях й олімпіадах.

Факультет дотримується стратегічного курсу інтеграції в світову систему освіти. Укладено договори про довготривалу наукову співпрацю з Інститутом системних досліджень Open License Society (Бельгія), Габровським технічним університетом (Болгарія), Таганрозьким державним педагогічним інститутом (Росія), Педагогічним інститутом Південного федерального університету (Росія), Невіномиським державним гуманітарно-технічним інститутом (Росія), Тверським державним університетом (Росія). На сьогодні до викладання теоретичних курсів залучаються професори і доктори наук із провідних вищих навчальних закладів України: Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського (ХАІ), Української інженерно-педагогічної академії (м. Харків), Харківського політехнічного університету, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Академії житлово-комунального господарства (м. Київ). Активно практикується навчання та стажування студентів і викладачів у Бельгії, Болгарії, Германії, Мексиці, США.

Кожен викладач факультету бачить у студентові майбутнього фахівця, який володіє ґрунтовними знаннями, має розвинені здібності, досконалі професійні уміння, професійну самосвідомість, володіє навичками самонавчання та самовдосконалення. Колектив факультету пишається своїми співробітниками та студентами і запрошує на навчання усіх бажаючих пов’язати своє майбутнє з інформатикою й обчислювальною технікою.

Ірина Бардус,

заступник декана Факультету освітніх інженерно-педагогічних технологій

ПЕРЕГОРТАЮЧИ ЯСКРАВІ СТОРІНКИ…

Бердянська чоловіча гімназія (1872 – 1920 роки)

Бердянський державний педагогічний університет починає свою історію від Бердянської чоловічої гімназії, яка була відкрита 8 вересня 1872 року. 19 серпня 1876 року гостинно відчинила свої двері спеціально новозведена для гімназії будівля, що сьогодні є головним корпусом БДПУ.

Бердянська чоловіча гімназія — один із перших навчальних закладів, які із дня заснування діяли за новими Статутом і Штатами гімназій та прогімназій, що були затверджені у липні 1871 року. «Cтатут…» знаменував собою втілення в життя проектів Міністра народної освіти Дмитра Толстого щодо зміни освітньої системи, сформованої в результаті прийняття прогресивного для свого часу Статуту 1864 року. Згідно з цими проектами, лише класичні гімназії мали давати право вступу до університетів, тоді як реальні гімназії такого права позбавлялись.

Рушійною силою проекту зведення в повітовому Бердянську гімназії став міський голова К.П. Константинов.

Бердянська громада і земство вирішили: якщо будувати, то будувати так, аби гімназійна споруда була кращою серед будівель гімназій всього Одеського навчального округу. А територія, підлегла округу, розкинулась від Кишинева до Ростова-на-Дону, тобто від теперішньої Молдови через весь південь України і до земель Південного федерального округу Росії!

Був спеціально замовлений і затверджений оригінальний план, розроблений інженер-капітаном К. Єльським. Були запрошені кращі підрядники. Застосовувались передові на той час технології та матеріали, включаючи широке використання цементу. З метою створення якомога комфортніших умов для навчання кошторис проекту кілька разів переглядався у бік збільшення. Зокрема, вже коли роботи по зведенню стін велись повним ходом, було вирішено підняти їх ще на кілька десятків сантиметрів, аби збільшити кількість кубічних метрів повітря, що припадає на одного учня. Як результат, маємо такі високі стелі, що висота одного поверху гімназійної споруди є не меншою, аніж сумарна висота двох поверхів сучасних будинків.

Згідно з проектом, споруда була розрахована на 500 гімназистів, повинна була мати не менше 14 класів, коридори площею близько 200 кв. сажнів, церкву, парадну зі сходами, гімнастичний зал, актову залу, бібліотеку, зал для малювання, фізичний кабінет, квартири директора і наставників, кімнати для правління, служб, водокачку тощо, загалом 50 приміщень…

За 48 років існивуння гімназії її директорами були Д.В. Коллович, Ф.Я. Вороний, М.С. Алаєв, І.Я. Сіг, С.Ф. Карапочинський, М.І. Бронницький, І.Д. Муретов, П.Ю. Мудрох, М.Р. Степанов, П.І. Вознесенський, К.Т. Калабановський.

Серед інших викладачів і співробітників, які залишили помітний слід в історії бердянської чоловічої гімназії, згадаймо П.І. Ніщинського, Ж.І. Гольдштейна, М.С. Буковського, Д.М. Мухіна.

Симптоматично, що впродовж перших 25 років існування гімназії повний курс навчання у ній завершили лише 257 учеников, тоді як загалом навчалось 5415. Ситуацію з Бердянською гімназією можна співвіднести з характеристикою, даною В. Антоновичем системі середньої освіти, сформованій за міністра Дмитра Толстого: «За докладними статистичними цифрами на 100 хлопців, які вступали щороку до 1-го класу, закінчували восьмий клас тільки 6, а 94 пропадали по дорозі: їх виганяли з гімназії, та тільки не зразу, а починаючи з 4-го і до 8-го класу; іноді було так, що в цілій гімназії ніхто не закінчував її, а в 1871 р. в 15 гімназіях Одеської округи не закінчив гімназії ні один вихованець, настільки куратор і директори щиро виповнили думку міністра!»

Важливою подією життя навчального закладу стало проведення в його стінах у 1883 році учительського з’їзду за участі гімназійних викладачів відомим діячем народної освіти бароном М.О. Корфом (про цю подію нині нагадує меморіальна дошка на 2-му поверсі головного корпусу БДПУ).

Кілька слів слід сказати про Олександро-Невську церкву, влаштовану при Бердянській чоловічій гімназії. Саме її освячення 3 лютого 1877 р. протоієреєм Щербаковим знаменувало офіційне відкриття новозбудованого корпусу навчального закладу (нині про цю подію нагадує меморіальна дошка в холлі головного корпусу БДПУ). Храм став місцем, яке відвідували не лише гімназисти, а і інші православні городяни, а також поважні гості Бердянська.

Старостою ж гімназійної церкви свого часу був П.П. Шмідт.

Вже перше десятиліття діяльності гімназії відзначилось навчанням у ній В.А. Хавкіна, Г.Ф. Вороного, П.П. Шмідта, Н.Л. Геккера.

Із відкриттям гімназії до неї поступило 157 чоловік. Перший випуск гімназистів відбувся 15 червня 1878 р. В перше десятиліття кількість учеників в Бердянській гімназії поступово збільшувалась, досягнувши у 1880 р. 326 чол. У 1889 році ця кількість зменшилась до 130 чол.; а вже з 1890 року кількість учнів знов почала збільшуватися, у 1896 році дорівнюючи 204 чол.

Сьогодні нащадки учнів Бердянської чоловічої гімназії розкидані по всьому світу, від просторів СНД до далекої Австралії.

За кількістю класів Бердянська гімназія була повною, тобто мала вісім основних класів. Разом із тим, кількість паралельних відділень (класів) зазнавала постійних змін. Слід зауважити, що відкриття паралельних відділень було не обов’язковим. Ці класи відкривались там, де для цього була відповідна можливість. У першу чергу — фінансова.

Навчання в гімназії тривало впродовж року, за винятком недільних і святкових днів, а також літніх і зимових канікул. На літні канікули припадало шість тижнів, а на зимові — лише два.

Основний навчальний курс Бердянської чоловічої гімназії складали наступні предмети: Закон Божий, російська мова, математика, фізика, космографія, латинська, французька та німецька мови, філософська пропедевтика, природознавство, законовідання та чистописання. Були також і додаткові предмети: малювання, гігієна, спів і танці. Існувала практика поєднання викладання одним вчителем кількох дисциплін: математики і космографії, малювання і чистописання, історії і географії, природознавства і фізики, російської мови та філософської пропедевтики, латинської мови та історії. Зокрема, у нововлаштованій гімназії у 1872 – на початку 1874 р. посада вчителя історії та географії залишалась вакантною. Згодом, у проміжок часу між 1874 і 1919 рр., історію тут викладали Сергєєв, Є. Аменицький, В. Волков, М.С. Алаєв, І.М. Бабченко, Є.Д. Зельницький, В. Маразлі, О.І. Тищенко, М.А. Крижановський, О.І. Бошко, Є.Ф. Нагорний, К.І. Скорделі, М.І. Парамонов, П.Я. Ерделі, К.Т. Калабановський.

Звернемо увагу, що серед функцій навчального закладу була і видача свідоцтв про складання іспитів на звання учителя, аптекарського учня, на право одержання класного чину тощо особам, які в самій гімназії не навчались.   Між іншим, у вересні 1879 р. при Бердянській чоловічій гімназії успішно склав іспит Т. А. Зінківський.

Важливу роль у забезпеченні навчально-виховного процесу освітнього закладу відігравала його матеріально-технічна база, достатня кількість класних кімнат, просторі та світлі приміщення, розраховані на відповідну кількість учнів. За «Статутом…» 1871 року гімназій та прогімназій кожна з них повинна була мати бібліотеку, фізичний кабінет, відповідну кількість посібників і приладів, географічних карт і глобусів, креслень, малюнків і моделей для малювання, гімнастичні снаряди, ноти.

На Азовському морі проводились заняття водним спортом. Гімназисти мали змогу використовувати дві шлюпки, що належали гімназії: гоночну та звичайну. Для викладання греблі керівництво гімназії щороку запрошувало старшого матроса Бердянського порту. Під час занять даним видом спорту учні повинні були носити відповідну форму, що складалась з чорних суконних брюк та фуфайки. За тими, хто займався водним спортом, постійно вів спостереження лікар гімназії, який щорічно звітував про результати занять та їх вплив на учнів керівництву навчального закладу.

Один із спортивних залів БДПУ і сьогодні розташований в тому самому приміщенні, де займалися фізичними вправами гімназисти ХІХ століття. Це приміщення з самого початку будувалось так, аби не мати спільних стін із навчальними класами. Автор проекту споруди вважав, що це, по-перше, дозволить, аби шум в гімназійній залі не заважав веденню інших уроків, а по-друге, убереже будівлю від негативних наслідків вібрації, що спричиняється тими самими фізичними вправами гімназистів.

Учні брали участь у самодіяльності. Прагнучи допомогти своїм товаришам, менш забезпеченим учням, гімназисти досить часто влаштовували разом з ученицями жіночої гімназії благодійні спектаклі у місцевому театрі. На зібрані від вистав кошти для малозабезпечених учнів цих гімназій при навчальному закладі готували гарячі сніданки або виділяли одноразову грошову допомогу.

У 1915 році, у зв’язку з подіями Першої світової війни, було прийняте рішення надати в разі потреби будівлю Бердянської чоловічої гімназії для розміщення лазарету Київського комітету Всеросійського союзу міст.

У 1916 році в гімназії запроваджена спеціальна стипендія для дітей георгіївських кавалерів.

В буремні революційні роки в гімназії навчався І.А. Єфремов.

10 серпня 1917 року в актовій залі гімназії урочисто відкрились українські та болгарські курси для вчителів початкових училищ. При цьому виступив науковець із Петроградського університету М.С. Державін.

У 1919 році відбувся останній випуск Бердянської чоловічої гімназії.

Бердянські педагогічні курси та педагогічний технікум (1920  1932 роки)

20-і – 30-і роки ХХ сторіччя в історії України були насичені докорінними змінами, ламкою як старих структур, так і самóго традиційного світогляду населення. Все це і безпосередньо, й опосередковано відбивалось як на освітній системі в цілому, так і на кожному навчальному закладі, на долі кожного викладача та студента.

Прийшли нові часи, і на місці гімназії, у «Червоному будинку» на початку 1920-х років почали діяти педагогічні курси, медична проф. школа, агрономічний технікум, агрошкола, технічна школа. Втім, до 1 жовтня 1922 р. в будівлі залишились лише педагогічні курси та технічна школа.

У «дусі часу» 5 квітня 1924 р. учасники зборів колективу педкурсів одноголосно підтримали пропозицію клопотати про найменування навчального закладу «Бердянськими 3-х річними педагогічними курсами імені Н.К. Крупської».

Усього викладалося на курсах близько 24 дисциплін, серед яких: алгебра та геометрія; фізика та хімія; загальне світосприйняття; геологія; ботаніка; зоологія; природні багатства; історія України; історія культури; українська мова, література; міжнародна література; архітектура; спів і музика; ручна праця; нова мова; психологія дитини та людини; історія просвітництва та виховання; педологія; шкільна гігієна; методика рідної мови; методика арифметики; соціальна освіта; конституція УСРР.

Згідно із звітом про стан педкурсів, на перше жовтня 1923 р. викладання в навчальному закладі велося декількома мовами. Українською читалися українська мова та література, драматизація, педологія, методи організації дитячого життя та роботи, сучасні напрямки педагогічної думки, методика співу, розвиток народного господарства, історія соціальних вчень, радянське будівництво в УСРР та СРСР, види суспільної виробничої праці. Усі інші курси читались російською, окрім німецької мови. Але вже в звіті за квітень – червень 1924 року було зазначено, що викладання велося російською мовою, окрім української мови та літератури.

У 1925 р. Бердянські педагогічні курси були перейменовані на педагогічний технікум. При технікумі діяв дитячий садок.

Студенти організували випуск власної газети «Молодий освітянин». На її сторінках порушувалися головні питання з життя навчального закладу, зверталась увага на матеріальні та побутові умови студентства. Викладачами та курсантами на шпальтах «Молодого освітянина» обговорювались актуальні проблем, пов’язані з процесом навчання. Сучасники ставили студентську газету в ряд кращих періодичних видань Бердянська.

Бердянський державний інститут соціального виховання. Педагогічний інститут. Учительський інститут (1932 – 1953рр.)

У 1932 р. на базі Бердянського педагогічного технікуму було створено Бердянський державний інститут соціального виховання. Як зазначено у паспорті інституту, в 1932 р. у його складі діяли факультети: соціально-економічний, агро-біологічний, техно-математичний і дошкільний. Вжу у 1933 р. Бердянський державний інститут соціального виховання було реорганізовано в державний педагогічний інститут з тими ж факультетами, при якому в 1934 р. був відкритий державний учительський інститут з факультетами: історичним, природно-географічним, фізико-математичним, мови та літератури. У 1935 р. педагогічний інститут припинив своє існування і відтепер діяв тільки учительський інститут.

У 1939 році Всесоюзним Комітетом зі справ вищої школи при Раді Народних Комісарів СРСР було затверджено Статут Осипенківського інституту. Згідно з ним, завданнями цього навчального закладу визначались:

  1. Організація навчально-методичного процесу, що забезпечує підготовку висококваліфікованих викладачів 6-7 класів неповної середньої школи з історії, географії, природознавства, фізики, математики, української мови та літератури, російської мови та літератури.
  2. «Ідейно-політичне виховання студентів і викладачів на основі вчення Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна».
  3. Створення високоякісних підручників і навчальних посібників.
  4. Проведення науково-дослідної роботи, «що сприяє вирішенню найважливіших завдань соціалістичного будівництва».
  5. Підвищення кваліфікації професорсько-викладацьких кадрів і підготовка науково-педагогічного складу.

Популяризація наукових і технічних знань, новійших досягнень науки і техніки, «заснованих на практиці стаханівського руху».

Загалом у довоєнний період, з 1932 по 1941 р., інститут підготував і випустив 1586 учителів по стаціонару та близько 1200 учителів по заочному відділенню.

Чимало з випускників залишили помітний слід в історії міста і області, а деякі стали відомими далеко за межами України. Зокрема, у 1939 р. географічний факультет інституту закінчив Є.С. Березняк, у 1940 р. історичний факультет — О.Я. Огульчанський.

Невдовзі після початку війни, 10 вересня 1941 року інститут був евакуйований до м. Ленінабад (Худжент) Таджикської РСР. Разом із інститутом евакуювались лише 14 його співробітників. Наскільки відомо, в евакуації занять навчального закладу не відбувалось.

Діяльність інституту в Осипенко була формально поновлена 6 жовтня 1943 р., одразу ж після визволення міста. Реально ж інститут розпочав діяльність у січні 1944 р.

Нажаль, робота інституту була поновлена не в «Червоному будинку», який вигорів під час відступу окупаційних військ із міста. Тільки у 1953 р. студенти повернулись до приміщень колишньої чоловічої гімназії.

Директорами в цей період історії вишу були І.П. Приймак (жовтень 1943 р. – лютий 1945 р.), Й.П. Єрмілов (березень 1945 – листопад 1945 р.), Л.Є. Леоновський (листопад 1945 – 1966 р.).

Бердянський (Осипенківський) державний педагогічний інститут (1953 – 2002 роки)

19 вересня 1953 р. директор інституту Л.Є. Леоновський підписав наказ № 99-11 наступного змісту: «Відповідно до наказу МО УРСР від 14.09 1953 р. за № 487, на підставі постанови Ради Міністрів УРСР і ЦК КП України від 15 серпня 1952 р. Осипенківський державний учительський інститут з 1-го вересня 1953 року іменувати: «Осипенківський державний педагогічний інститут імені Героя Радянського Союзу П.Д. Осипенко». Втім учительський інститут одразу не припинив своє існування: у 1953 – 1954 навчальному році на його другому курсі продовжували навчатись 25 студентів природничо-географічного відділу і 100 студентів фізико-математичного відділу. Останній випуск стаціонарного відділення учительський інститут здійснив у 1954 р., заочного відділення — у 1955 р.

Продовжували діяти ті ж кафедри, що існували раніше в учительському інституті: педагогіки, фізики, математики, природознавства та географії, марксизму-ленінізму, фізвиховання. При цьому природничо-географічний відділ учительського інституту був реорганізований у факультет педагогічного інституту.

З 1958 по 1992 рік в інституті навчалось 14300 студентів, у тому числі 6573 на стаціонарному відділенні.

Щодо безпосередньо професорів і докторів наук, то за радянських часів у педагогічному інституті працювали К.В. Григоров (професор, кандидат наук), В.Л. Рвачов (професор, доктор наук), В.П. Портянко (професор, доктор наук), А.П. Гречишкіна (професор, доктор наук), С.Г. Лавров (професор, доктор наук), М.Б. Котляревський (професор, доктор наук), В.К. Демиденко (професор, доктор наук), Г.А. Бушмич (професор, кандидат наук), Ю.М. Лизогуб (професор, доктор наук), Д.К. Гречишкін (професор, доктор наук), Б.А. Тер-Унанян (професор, кандидат наук), К.Й. Щербакова (професор, кандидат наук), В.І. Гусєв (професор, доктор наук), В.П. Котляр (професор, кандидат наук).

Поступово педагогічний інститут розширював площі, зводячи нові, а також приєднуючи інші, вже існуючі будівлі. Цікаво, що всі ці будівлі так чи інакше пов’язані з освітою.

Корпус № 3, приєднаний до інституту у 1975 році — це колишні будівлі лютеранської кірхи та училища при ній, збудовані на початку XX ст. На момент передачі БДПІ тут розміщувалась школа № 3.

Корпус № 5 (з 1987 року) – це колишня будівля міського чотирикласного училища, також збудованого на початку XX ст. Після Громадянської війни в цьому приміщенні розташовувалась семирічна школа № 1 ім. Першої Бердянської Ради, а після Великої Вітчизняної війни – школа № 16.

Одночасно з корпусом № 5 на баланс БДПІ була передана будівля по вул. Пушкіна, яка також належала до школи № 16. На початку XX ст. це був будинок купця Патріно, де у другому десятилітті ХХ ст. на 2-му та 3-му поверхах розміщувалась жіноча гімназія Рогової. Згодом тут була трудова школа №9.

Інші будівлі були зведені вже за часів існування БДПІ.

Нові часи кидали нові виклики. 19 березня 2002 р. вчена рада, заслухавши доповідь ректора «Про хід виконання комплексної програми розвитку інституту», ухвалила: «Визначити як першочергове завдання отримання БДПІ статусу університету». Вже невдовзі побачив світ наказ Міністерства освіти і науки України № 446, згідно з яким Бердянський педінститут ліквідовувався, а на його базі створювався Бердянський державний педагогічний університет.

(За матеріалами книг І. Лимана та В. Константінової)