Знижковий бум

      У зв’язку з підвищенням цін на комунальні послуги і продукти харчування, люди вимушені заощаджувати свої кошти та знаходити шляхи, аби придбати товари якомога дешевше. Саме цим користуються торгівельні мережі, влаштовуючи подарункові знижки та різноманітні акції з нагоди свят. Наприклад, магазин «Єва» пропонує подарункові сертифікати, надає новорічні пропозиції на ялинкові прикраси: набори куль, електричні гірлянди, буси, бантики, тощо. Це допомагає людям не витрачати багато коштів на новорічні заходи. Попит на одяг в останній час зменшився, особливо в мережах брендових речей. Магазини таких мереж, як «Colin’s», «AZZA» знижками типу «-30%», «-40%» та «1+1=4» приваблюють аудиторію до нових покупок. Кафетерєї та заклади харчування не залишились осторонь. Наприклад, ресторан «Fellini» зробив акційну пропозицію «1+1=3» (на суші та піццу), щоб заохотити нових гостей до відвідування закладу. Кафе «Pich-Pit» також вирішило привернути увагу можливих гостей, зобразивши на рекламних бордах знижку у вигляді «-10%» на суші.

100_1534 100_1536 100_1537 100_1542

100_1544 P61202-151819

 

      Ми розуміємо, що пропоновані знижки можуть бути рекламним ходом, проте, сподіваємось, що мешканці та гості Бердянська зможуть заощаджити свої кошти, не переживаючи про бюджет сім'ї.

студенти-журналісти 1 курсу ФФСК Валерія Бондаренко, 
Ганна Дудка, Олександр Суліма, Вікторія Шастало, Тетяна Мазур
фото: студент 1 курсу ФФСК Омельченко Ярослав

Так ли негативно влияние сериалов на подростков, как его описывают?

PicMonkey Collage

Практически каждый подросток в наше время смотрит сериалы или фильмы, есть даже много сообществ, в которых обсуждаются серии, выкладываются новости о сюжетных линиях, актёрах. Старшее поколение негативно воспринимает увлечение подростком сериалами. Да, есть некоторые негативные аспекты просмотра кинематографа, такие как: постоянное просиживание штанов на одном месте, сцены насилия, ухудшение здоровья, подражание героям. Но также в этом есть и множество положительного. Например, брать пример с главного героя  не всегда плохо, потому что, как известно, обычно в фильмах добро побеждает, а значит, подросток будет ориентироваться на достижение своих целей правильным путём, ведь даже если герой оступается, потом все мы видим, какие из этого вырисовываются последствия, а значит, учимся на ошибках персонажей. Так же, видим, как зло платится за свои злодеяния. Персонаж телесериала становится в какой-то степени образцом, и его модель поведения используется зрителем.

Так как у подростка есть различные проблемы со сверстниками или даже родителями, они ищут советов. Услышанные им ответы, от старших, высказаны с точки зрения взрослых,  и могут быть не восприняты как подходящий выход из ситуации, поэтому он пытается найти ответы у своих сверстников. Таковыми являются любимые ему герои сериалов, тем более, порой ситуации в телесериале сходные с нашими. Иногда подросток обращается к просмотру телесериала, как к спасательному кругу для того, чтобы найти выход из личной ситуации, решить которую ему затруднительно. Это помогает ему справиться с возникшей проблемой. 

Сериал может подсказать, как поступать нельзя, вдохновить на подвиги или найти увлечение. Может показать, что такое дружба или семья, так как есть люди, у которых не было примера тёплых семейных отношений, дети, которые не знают, что являет собой любовь, понимание и поддержка.

Подводя итоги, можно сказать, что телесериалы оказывают большое влияние на формирование личности подростка. С познанием нового – меняется мировоззрение. 

Валерія Дзюбан, 
студентка-журналістка БДПУ,
практикантка «УС». 

Сон – основа міцного здоров’я і кращої праці

art-anime-art-anime-parenБільшість людей у своєму житті думають про роботу, гроші або різні проблеми, тому іноді сон відходить на задній план – і це головна помилка. Якщо постійно працювати до пізньої ночі, часто відкладати сон на «потім», то згодом продуктивність вашої праці набагато знизиться, з'являться проблеми зі здоров'ям, і ви вже не будете працювати заради грошей на бажане,  перш за все, ви будете витрачати зароблене тяжкою працею на ліки. Тож для чого ви працюєте? 

Так, іноді потрібно зосередитись на роботі, і навіть для цього відкласти сон, але не можна робити так постійно. Ваша увага, пам’ять та інші функції погіршуються і всі завдання ви робите гірше та повільніше. Було проведене дослідження, в якому виявилося, що через недосипання, бізнес в США втрачає в середньому за рік 100 мільярдів доларів. 

Скільки потрібно спати, щоб бути зарядженим на весь день? Спираючись на дані досліджень, дорослій людині необхідно від 7 до 9 годин сну на добу для високої продуктивності. Також, під час сну значно швидше відбувається загоєння ран, опіків, мозок відновлює емоційний запас нервових клітин. Процес протікає корисніше, якщо перед цим прогулятися  20-30 хвилин, а потім прийняти теплий душ. Їсти рекомендовано мінімум за 2 години, на повний шлунок не можна лягати спати. 

Пам’ятайте, життя цілком залежить від повноцінного нічного відпочинку. Спіть міцніше! 


Валерія Дзюбан, 
студентка-журналістка БДПУ,
практикантка «УС». 

Грип ? Ні, не треба!

     7

     На жаль зима принесла нам початок епідемії грипу. Про те, що це небезпечна хвороба, всі ми чули. Коли саме буде цей вірус складно перебачити. З усіх гострих захворювань, грип – найсерйозніший. Він може протікати, як і в важкі, середньо–важкі так і в легкій формі. Грипом дуже легко заразитися. Він передається при чханні, кашлю, при розмові. Грип вражає раптово і швидко, як удар блискавки. Перші згадки про грип були відміченні багато століть тому – ще в 412 році до н.е.. Описання грипоподібного захворювання було зроблене Гіппократом. Як тільки-но ви почуваєтесь погано, ломкість в тілі, зразу звертатися до лікаря, і тоді ніякі віруси будуть вам вже не страшні.

Анна Бойко,
студентка-журналістка БДПУ,
практикантка "УС"

Як незвичайно привітати свою дівчину та чим порадувати її 8-го березня?

6Таке світле та чудове свято настає для всіх жінок, але не для чоловіків…

Яке воно 8-ме березня, хто придумав це свято? Над цими питаннями багато чоловіків замислювалось. На передодні цього свята всі чоловіки гадають над одним і тім же питанням кожного року, щоб такого незвичайного подарувати своїм жінкам?

Мушу відзначити, що зробивши серед чоловіків опитування, більшість з них відповіли або ще не знає, чи ще не задумувався, а деякі говорили, що піду в найближчий торговий центр, візьму те, що кинеться перше в очі, а по дорозі додому доповню свій подарунок букетом червоних троянд.

Чоловіки, вже незабаром 8-ме березня, Міжнародній день жінок, а отже вигадуйте вже подарунки своїм коханим жінкам.

Анна Бойко,
студентка-журналістка БДПУ,
практикантка "УС"

Народ без мови не народ

                                                       Українська мова – це душа народу,
А український народ без мови не народ.

Так написав видатний український письменник Володимир Миколайович Сосюра. Треба любити свою мову, Україну, віддавати свої сили, своє життя рідній землі, рідній мові, завдяки цьому буде вічним український народ. Любов до мови, до України – це почуття, яке підносить людину, утверджує нерозривний взаємозв`язок українців із рідною землею та мовою.

5Українська мова – це скарб народу, який нічим не можна замінити. Треба шанувати і поважати рідну мову. Ми живемо на Україні, тому на ній має процвітати рідна мова – українська, яку ми повинні захищати, брати під захист свободу думки. Зневажати свою державну мову – це значить зневажати себе. Українська мова –

     це серце нації, яка має своє минуле, теперішнє, свою культуру, мораль. Треба бути патріотами своєї землі, народу, захищати рідну українську мову, шанувати її «як парость виноградної лози».

Анна Бойко,
студентка-журналістка БДПУ,
практикантка "УС"

Твори переможців І етапу VІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка

Луценко Мирослава – 41-а гр. (Інститут філології та соціальних комунікацій)

Трагедія митця у суспільстві

Проблема митця та суспільства, разом із проблемами війни і миру, батьків і дітей, кохання і зради – вічна та навіть споконвічна. Ще античні філософи започаткували традицію пошуку творцем свого місця під сонцем. До цієї проблеми зверталися як українські, так і зарубіжні майстри, здебільшого майстри слова, оскільки саме література здатна найбільш точно тлумачити трагедію митця в суспільстві.

Суспільство і митець – настільки протилежні поняття, що не можуть існувати один без одного. Щось схоже маємо з тілом і душею, чоловіком та жінкою, людиною та природою.

Часто сам витвір цінують більше, ніж митця. І дійсно, хто є постановник без своєї стрічки? Лише людина в режисерському кріслі. А ким є скульптор без статуї? Просто людина зі стекою. Часто творіння досконаліше за свого автора. Хто ж буде звинувачувати полотно в тому, що художник прикладався до оковитої, і чи не став роман гіршим від того, що письменниця любить жінок? Зовсім ні. Інколи саме такі «гріхи» є шляхом до катарсису, і саме через це очищення відбувається створення справжніх шедеврів.

Митець завжди творить для людей. Пишучи картину, художник уявляє, якими нотами відгукнеться його троянда кольору стегна переляканої німфи в душі кожної людини. Підібравши найбільш вдалу метафору, поет з цікавістю припускає, як саме її розтлумачать читачі, критики, літературознавці. Чи побачать вони, що ж таке «карта будня» і чи стане «якийсь хлопчисько» соняшником, відкривши для себе світ поезії. Під час створення сонати перед композитором постає закохана пара, пристрасть якої ще більше розпалює наростання звучності до фортисимо.

Справжнє мистецтво завжди торкає душу, і неможливо пояснити, чому той самий «Чорний квадрат» породжує більшу кількість емоцій, ніж кількість фарб, що їх використав художник. Чи правильно зрозуміє африканець китайського митця каліграфії, атеїст – майстра виготовлення тотемів, а підліток – вірш про старість?

Той, хто є великим митцем для одного, – нездара для іншого; інколи такий різкий поділ криється в неосвіченості, але все ж частіше ми спираємося на емоції: чи вплинув на нас твір, чи викликав спогади про щасливе дитинство або нерозділене кохання. Хтось за кілька кольорових кружечків, які намалювала дитина гелевою ручкою ладен віддати більше, ніж за «Крик» або «Дискобола». Дитина, звісно, ще не митець, а мати – ще не суспільство, але ж маля колись стане митцем, а всі матері і творять суспільство.

Трагедія митця і в тому, що муза підводить, теми вичерпуються, фарби закінчуються, а шанувальники все чекають нових шедеврів. І тут постає вибір: творити «під примусом очікування» або взагалі відмовитися і чекати натхнення. Вибір ніби є, але результат однаковий – розчарування.

Звичайно, все це стосується справжніх майстрів, а не псевдомитців, чиї панегірики більш схожі на філіппіки, а «високі» метафори на «генератор випадкових слів».

Тож тема трагедії митця в суспільстві надзвичайно складна і філософська. Тут і протистояння індивідуального вселюдському, суб’єктивного – об’єктивному; саме суспільство почасти є трагедією митця, і ця трагедія керує його талантом.

 

Демидченко Єлизавета – 31 гр.  (факультет фізичного виховання)

  «Борітеся – поборете, вам Бог помагає»

З того часу, як людина відвернулася від Бога, вона втратила волю. Наслідком свавілля є жорстокість, несправедливість, експлуатація однієї людини іншою. Ця хвороба охопила всю Землю, торкнулася кожної держави і окремої людини. Не обійшло це горе й Україну. Вона була поневолена, її роздирали на шматки свої та чужі пани. Не міг без болю спостерігати за тим, що коїлось, великий син українського народу – Тарас Григорович Шевченко. Він на чужині спостерігав те ж саме спотворене обличчя тиранії. Біль і страждання кавказців були такі самі, як і українців.

Письменник завжди мріяв про вільну Україну. Він вірив у світле майбутнє свого народу. Вірив, що Бог не покине Україну, і покладав на нього всі надії. Але люди не повинні покладати руки, бо саме народ – це той інструмент, який використовує Бог.

Непростий був шлях України до свободи. Багато життів найкращих синів і доньок України було покладено на вівтар незалежності. Торкнулася ця боротьба і нашого часу, бо загинули мої сучасники. Рік тому поклав своє життя Сергій Нігоян. «Борітеся і поборете, вам Бог помагає», – процитував він перед смертю.

Складні часи зараз переживає Україна. Триває жорстоке протистояння з підступними зовнішніми та внутрішніми ворогами. Але завдяки саме відданості та жертовності українців, ми скинули тирана і зберегли державність, захищаючи територіальну цілісність.

Проте боротьба ще триває. Треба багато зробити для відбудови зруйнованого, для повернення Донбасу і Криму. Але найлютіший ворог знаходиться в людині – це її спотворена свідомість. Бо саме найбільший тиран – це егоїзм людини. Якщо кожен звернеться до Бога і його силою розірве павутину омани, то прийде свобода і Україна буде процвітати. Бо тільки вільні люди здатні будувати щось цінне. Не будується ціла країна одним правителем чи купкою героїв, тільки всі разом!

Кожен вільний, кожен на своєму місці, і кожен робить ту справу, яку тільки він може зробити на користь суспільства. Коли в кожного прокинеться сумління й вивільниться свідомість, тоді можна справді відчувати радість життя. Тільки вільним, радісним і віруючим людям належить майбутнє, бо «їм Бог помагає».

 

Тищенко Богдан – 11 гр. (Інститут філології та соціальних комунікацій

Ми пишаємось, що ми українці

Хто сьогодні не смакує лексемою «патріотизм». Питання патріотизму завжди хвилювало людей в усі часи. А сьогодні, коли для більшості слово Батьківщина – порожній звук, а багато хто прагне лише заробити купу грошей і переїхати чи втекти за кордон, ця проблема набула особливого значення. Сьогодні багато молоді, і не тільки, цурається походження, предків й історії Вітчизни. Я вважаю, що ми повинні пишатися тим, що українці. Спробую аргументувати, чому.

Україна має багатовікову історію. На її теренах зросло чимало героїв, які ставили інтереси держави понад усе. Згадаймо одного з перших київських князів, а саме Святослава. Окрім того, що він уславився як мужній і сміливий правитель, також був взірцем для війська та народу. Для мене Святослав – найкращий приклад людини, на яку треба рівнятися. Але він – не єдина постать у нашій історії, яка заслуговує на увагу. Окрім князів, варто згадати відважних козаків, які боронили Україну на півдні і являли зразок патріотизму, мужності, демократизму, толерантності: хто б не приходив на Січ, якої б національності не був, він завжди знаходив так прихисток, родину, побратимів. Я не випадково ставлю на перший план патріотизм, адже саме ця ознака є характерною для українця (не обов’язково етнічного, а й того, хто, живучи на цій землі, полюбив її як рідну й дбає про неї). На жаль, сьогодні ми опинилися в таких умовах, коли багато хто споживацьки сприймає власну країну, в якій живе. Хіба часто ми чуємо, як хтось висловлює патріотичні почуття до України й розуміє, наскільки складні нині умови для неї? Швидше почуєш: «А що вона для мене робить? От за кордоном…». Так, за кордоном, можливо, і краще… Але треба взяти до уваги те, що саме там, на омріяній чужині, люди сповідують інші цінності, день у день дбають, щоб їхня країна стала кращою. А ми, здебільшого, як жовтороті пташата, розкриваємо дзьобики й чекаємо, щоб хтось поклав у них щось поживне (і їстівне, і матеріальне). Та, як на мене, вже настав час вбитися в колодочки, випростати крила, здійнятися над щоденною рутиною й стати для країни її опорою, надією, упевненістю. Колись лідер групи «Скрябін» співав пісню з такими важливими і простими словами: «Не встидайся – то твоя земля, не встидайся – то Україна. Добре там є, де нас нема, стань для батька нормальним сином». Усе геніальне просто. Не стидатися власної країни, любити її всім серцем, не зловтішатися, коли в ній щось не так, а братися за роботу з її відбудови. Не очікувати сторонньої допомоги, а керуватися гаслом «Якщо не я – то хто?» І бути патріотом не на словах, а в справах. До цього закликав і відомий український меценат Є. Чекаленко, кажучи, що легко любити Україну до глибини серця, значно важче – до глибини гаманця. Хтось може заперечити, мовляв, саме цього гаманця нам сьогодні й бракує. Та, як на мене, ми маємо сприймати цей образ як влучну метафору. Я розумію, що не в кожного є гроші, але ж кожен володіє іншим неоціненним скарбом: силою, здоров’ям, вірою, любов’ю… Саме ці якості ми маємо спрямувати на благо своєї країни. До речі, події, що останнім часом відбуваються в Україні, багатьом допомогли не на словах виявити любов до рідної землі. Згадаймо, як багато людей докладає сьогодні зусилля в справі волонтерства. Хто допомагає швидше завершити військові дії грошима, хтось готує їжу й відправляє бійцям (я бачив у соцмережах заклики на кшталт «надходять свята, допоможімо учасникам АТО не відчути себе вигнанцями. Хто приготує відбивні, олів’є?»). І чи не виявляють безмежний патріотизм старенькі бабусі, які збираються разом не для того, щоб переповісти новини, а щоб виплести маскувальні сітки чи шкарпетки для вояків? А студенти, які безкорисливо здають власну кров для поранених? І цих «А» можна сьогодні назвати безліч. Тож для багатьох усе-таки патріотизм – не банальна фраза, а поклик душі. А тим, хто ще не усвідомив, що, живучи в країні, треба бути відповідальним за неї, можливо, варто замислитися, чи там вони живуть. Адже навіщо любити, наприклад, Росію на відстані чи кликати Путіна в Україну, коли можна це робити в тій країні, яка близька серцю. А я патріот. І любов до рідної землі для мене не пустопорожня фраза. А так хотілося б, щоб і для багатьох також.

Колодій Євгенія –11 гр. (Інститут філології та соціальних комунікацій)

В нас єдина мета – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи

Україна… У цих семи літерах таїться величезний сенс для нас: це блакитне небо і безкраї степи, мамині пісні та червона калина, вірші Шевченка та козаки-запорожці… Усе це для нас таке рідне, таке невіддільне від нашої душі. Ми любимо батьківщину усім своїм серцем, ми оспівуємо її красу у своїх піснях, які лунають по всьому світу і вподобані мільйонами людей.

Мова наша – одна з наймилозвучніших у світі, люди наші – найдоброзичливіші, природа – наймальовничіша. Усе це ми повинні цінувати й берегти. Берегти для себе, для своїх нащадків. Саме ми, молоде покоління українців, творимо історію своєї держави. Усе залежить саме від нас, від наших слів, думок і вчинків. Особливо в такий важкий для всіх нас зараз час. Ми всі різні, але мета в нас одна – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи. Ми молоді, енергійні юнаки та дівчата. Ми – майбутнє нашої нації. У наших руках її доля. Тож зробімо все, від нас із вами залежне!

Я така ж, як і ви, молода людина, студентка. Усе, що залежить від мене зараз, – наполегливо та старанно вчитися. Адже обдарована та освічена молодь може привести свою країну до нових вершин. Я люблю свою країну, я переживаю всі її злети і падіння разом з усім народом. І в ці часи, досить для нас важкі, я також хочу підтримати її. Усі думки та почуття я виклала на папері, пишучи цей вірш:

Дай, Боже, Україні Україну!
Дай, Боже, їй піднятися з руїн
І вистоять у такі складні хвилини.
Дай сили й волі ти моїй країні!
Ми всі ж бо знаєм – кращої нема
Держави в світі за Вкраїну рідну.
Лиш тут мені наймиліша весна,
І тут живуть-співають люди-квіти.
Ми народилися й зросли на цій землі.
Вона нам стала наче рідна мати.
І в ці години, темні та сумні,
Негоже нам в біді її лишати.
Я знаю точно: в наших все руках,
І ми зумієм вивести з руїни
Свою країну. Хай поможе Бог, –
І заспіває ненька-Україна!
І буде знову радісна весна,
І заспівають знову люди-квіти.
І пісня ще поллється голосна
По всіх просторах, по усьому світу!

 

Нехай цей вірш і не найдосконаліший, але в ньому відображені всі мої думки, почуття, душевні пориви. А це, я вважаю, найголовніше.

Важливою в наш час є віра: у Бога, у власні сили і чиїсь можливості. Але ми маємо не тільки вірити, ми ще й повинні діяти, докладати зусиль, щоб досягти мети.

Тож хочу звернутися до всієї молоді України. Друзі, любіть і бережіть свою Батьківщину, цінуйте та поважайте мову свого народу, шануйте батьків своїх і не давайте здолати себе нікому і ніколи. Будьте сильними і вірте лише у найкраще, бо мета у нас з вами одна – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи!

 

Кононович Андрій – 32 гр. (соціально-гуманітарний факультет)

Теплі мамині руки

Мы будем вечно прославлять

Ту женщину, чье имя – Мать.

Муса Джаміль

Відчуття батьківського даху, його тепла – це природна потреба людини. Той, хто забуває батьківський поріг, залишається людиною без минулого, без родоводу; таких людей нині називають манкуртами.

Відчуття рідної домівки з’являється в дитинстві і міцнішає рік від року. Звичайно, насамперед воно пов’язане з мамою. Маленькими і беззахисними ми приходимо в цей світ і відразу занурюємося в тепло материнської любові й турботи, чуємо її лагідний голос, що співає над нашими ліжечками. Ти віриш, що мамин поцілунок залікує розбите коліно, ти знаєш, до кого бігти по захист. З усього цього складається дитяча пам'ять, відчуття рідного берега нидитинства. У материнському погляді ти ніколи не побачиш фальші і хитрощів, він завжди випромінює щедрість, доброту, щирість. Очі матері начебто бачать тебе наскрізь, заглядають у душу, і тоді ти відчуваєш особливу близькість з нею. Кожна клітинка твого тіла відчуває: це моя мама! І нічого дорожчого від цього відчуття немає в світі.

Моя мама для мене і всієї моєї родини є найкращою. Головне у мамі – це те, що вона завжди, як я тепер розумію, рахувалася з особливостями наших характерів, ніколи не намагалася зламати, підкорити, принизити. Мати дає нам зрозуміти, для чого ми в цьому світі, і допомагає нам вибрати свій шлях у житті. Вона виховує в нас почуття любові, співчуття, доброти до кожного елемента цього безцінного світу, в який ми входимо, тримаючи за руку свою мамусю.

Роль матері в житті суспільства загалом має соціальний характер. Майбутній громадянин перші знання про добро і зло, про те, «що добре і що погано», про відповідальне ставлення до всього одержить від матері. Матері створюють фундамент особистості, вони люблять нас за те, що ми є, тому для кожного з нас мама – це стимул стати кращим, розумнішим, добрішим, робити все так, щоб вона пишалася своїми дітьми.

 

Авдієнко Максим –51-а гр. (Інститут філології та соціальних комунікацій)

Хто він – справжній друг?

Коли живеш один з проблемами життя,
Коли упав і сил нема піднятись знову,
Пульсуючим болем питання проліта:
Невже один? Невже нема нікого?
А потім згадую своїх товаришів,
З якими я пройшов вогонь і воду,
З якими випивав в лиху погоду.
У той веселий і не дуже час
Я був готовий на усе заради дружби:
Бувало так, що і дівчині брехав,
Порушував статут своєї служби
І за чужі борги вночі пахав…
Було так треба! Все заради дружби!..
Та час іде, і дружба, мов троянда,
Повільно розсипає пелюстки.
Один за одним друзі відпадають…
А як же клятви? Дружба назавжди?
Невже в житті завжди ось так буває
І нас, як ті опалі пелюстки,
Пориви вітру жорстоко розкидають
По нашому дорослому житті…
Та час іде – емоції вщухають,
І розум з серцем у роботі знов…
Час прокидатися – реальний світ чекає,
І вічні тільки Бог, надія та любов…
Але тепер, пізнавши цей світанок,
Реальний та жорстокий білий світ,
Я зрозумів! Найкращий друг – це мама,
І цим розставив крапочки над «і».
І неважливо, що продумають про мене,
Що обізвуть мене мамусиним синком.
Любов матусі – вічна та велика –
Мене оберігає знов і знов.
Для мене мама буде вірним другом,
Протягне руку в скруті та біді,
І щоб зі мною не трапилось – я знаю:
Лише вона не зрадить у житті.
І зрозуміє, і підтримає, як завжди,
Й насварить, і похвалить мене знов.
І нічого для себе не попросить
Велика й вірна мамина любов…

 

 

Поговорити з морем…

Ви хоч раз надсилали комусь свої думки? Якщо ні, то перші дні літа – якнайсприятливіші для того, щоб це зробити, адже перший день – не тільки «дитяче» свято (День захисту дітей), а за «креативним» календарем, ще й День надсилання морю хороших думок – чудове свято, особливо для нас із вами, бердянці. Я от, наприклад, ніколи не листувалася з морем. І це не тому, що воно мені не відповість, навіть якщо вкажу свою зворотню адресу, телефон, «мило», чи номер телефону… Але чомусь цього разу вирішила спробувати зізнатися морю в коханні. Саме так! Можливо, це звучить трохи по-дитячому, але я чітко для себе вирішила і першого червня урочисто пішла до красивого берега, де майже не було людей, та «подарувала» морю свій перший до нього лист, в якому буде написано:

«Здрастуй, МОРЕ!

Так багато хочеться тобі сказати… Навіть дух захоплює.

Знаєш, я хочу зізнатися тобі в коханні. Я люблю тебе. Люблю, коли ти спокійно шепочеш ввечері, або як зранку хлюпочеш своїми смарагдовими хвилями, коли приносиш солоний прохолодний вітер, або коли ти сердишся на нахабних відпочиваючих і «нагороджуєш» їх штормом. За все це я люблю тебе…

Знаєш, море, ти просто живеш собі своїм життя, хвилюєшся, робиш погоду та покращуєш чийсь відпочинок. А люди занечищують тебе: кидають недопалки та бляшанки, наповнюють дрібними монетам на щастя, неначе спільну скарбничку, фотографують в невдалих ракурсах… Більшість любить тебе раз на рік, у відпустку (та й то – факт сумнівний). У деякі хвилини я шкодую, що не можу тебе погладити, обійняти й захистити від цих всіх «нападів».

Мені ти допомагаєш, море: лікуєш рани, заколисуєш неспокій, присипаєш сумніви піском, затикаєш водоростями дірки в голові…

Дякую тобі, море, за все. Дякую, що ти, таке хвилююче, в мене є.

Леся Сухомлин,

студентка-журналістка Інституту філології та соціальних комунікацій

Спасибо ВАМ за жизнь!

В траве, перемешанной с грязью, под одиноким старым деревом лежит молодой парень. Последний раз он всматривается в облачное небо, видит пролетающих мимо ворон. На его юное и выразительное лицо падают капли мелкого дождя. Он облизывает мокрые губы, ощущая свежесть и вкус воды падающей с неба.

В эти последние минуты своей жизни парень думает о матери, которая сидит в опустевшей избе в надежде увидеть своего сына живым и здоровым. Она неустанно шепчет молитвы, со всей нежностью и любовью матери обращаясь к Господу Богу и Деве-Марии, прося сохранить жизнь её ребёнку. Её старые, сморщенные руки перебирают белую ткань –

будущую сорочку сыну – а по щеке катится слеза страдания и боли. Сколько ещё ей ждать встречи, сколько жить в страхе и волнении? А губы все повторяют молитвы…

Её материнское сердце ощущает горькую потерю, но она, сжимая в руках ткань, продолжает работать иголкой и ниткой. Забыть бы на минутку, но никак… А сын лежит на сырой земле, вспоминая матери нежную улыбку, ее синие добрые глаза и бледные губы. Ему не забыть того прощального взгляда, когда она мужественно провожала его на войну, с которой он мог не вернуться… «О, мама, мне бы к тебе хоть на минутку, взять бы тебя за руку и отвести в сад, где цветёт сирень, где поёт соловей так красиво и душевно, а вокруг тишина и спокойствие… Мне бы в объятия твои, ведь нет места в мире надёжнее… мама…» – последний вздох…

А где-то в поле раздаётся пронзительный вопль мужчины. На его руках умирает лучший друг от вражеской пули. Плач переходит в крик! Глаза наполняются ненастью и злобой, желанием мстить за родную душу, с которой с детства, с самого начала своей жизни шел нога в ногу… И он, хватая автомат, стреляет по врагам, а потом падает на колени, его сердце пронзает пуля… «Прощай, мой друг…»

Свист ракет, взрывы бомб нарушили спокойную сельскую жизнь. Испуганная маленькая девочка всматривается в темноту, в неизвестность, в надежде, что из этой тьмы выйдет отец, брат… Они ведь тоже там! Они ведь её защищают! Чтобы жива была, чтобы смеялась, чтобы была счастливой! «А мы на речку пойдём. Всей семьёй: я, ты, мама и брат. Вот война закончится, и мы пойдём» – пообещал однажды папа. «Обещал папочка, значит так и будет» – улыбнулась сквозь слёзы девочка.

…Яркие лучи солнца ласково прикасаются к моему лицу. Я шагаю по ровно выложенной плитке, весело подпрыгиваю, наслаждаюсь прекрасным безоблачным днём, вдыхаю на полную грудь свежий воздух. В ушах играет любимая музыка, я чувствую лёгкость и свободу. Я живу! Живу в мирное время! Пробегаю мимо лавочки, на которой сидит пожилой человек, ветеран войны. Замедляю шаг и: «Спасибо тебе, дедушка… Спасибо, что ты боролся за нас, на нашу жизнь. Ты не жалел ни сил своих, ни здоровье, себя ты не жалел… Спасибо, матеря! Вы молитвами оберегали от невзгод своих сыновей… Спасибо вам за то, что у нас есть будущее, у нас есть самое ценное – жизнь! Спасибо за синее небо над нашими головами, за улыбки на наших лицах, за наш покой… Спасибо вам за отвагу, за ваше самопожертвование! Человеческое вам Спасибо!».

Кристина Корінець,

кореспондент «УС»

БЛОГЕР ИЛИ ЖУРНАЛИСТ?

Много стало происходить с развитием прогресса. Новые технические приборы, термины, описывающие их, и профессии которые чинят или производят данную продукцию. Что то стало уходить в историю, а что-то конкурировать с уже существующим. С появлением компьютера в 20 веке стали появляться программисты, а с возникновением интернета – хакеры и юзеры. Это все разнообразило лексикон любого языка. Блогер одно из таких слов. Блогер – это человек, которые пишет в интернете обо всем, что его интересует или беспокоит,  выражает свои мысли и размышления. Он выполняет практически всю работу журналиста. И тут следует задать вопрос: зачем нанимать специально обученных людей и платить им за это деньги, если какой-нибудь Коля Василенко из села Новая Каховка может рассказать о проблемах на дорогах или Татьяна Анатольевна из города Миусинск может рассказать о проблемах с электричеством? И эти истории могут быть достойны национальной газеты, но они сделают это совершенно бесплатно.

Блогер или журналист? Заменит ли новая профессия старую, как парикмахер цирюльника? Давайте над этим подумаем: есть разные ситуации, которые журналист так или иначе выразит с разных точек зрения, так как их учат быть беспристрастными к ситуациям. Даже если 12-ти летний мальчик изнасиловал свою младшую сестру, о чем недавно сообщалось в СМИ, профессионал должен описать всю ситуацию и выяснить что именно толкнуло его на этот поступок, то что у него мать и бабушка были наркоманками и алкоголичками и он был предоставлен сам себе или то что он неоднократно подвергался насилию в семье? Журналист представит человечность в этом ребенке, что бы общество определило для себя как к нему относиться, а блогер просто на просто бы раздул из этого ужасную трагедию без каких-либо подробностей.

Но с другой стороны, блогер – это глас народа, а журналиста считают четвертой властью. В принципе, журналист – это человек, но при определенных ситуациях общество так не считает. И в этом случаи болгером быть лучше.

Журналист должен быть объективным, а блогер может писать все что ему взбредет в голову, у него не редактора и ему не нужно фильтровать свое письмо цензурой, ведь его не оштрафуют и не уволят с работы, он не получает за это деньги. У журналиста немного больше полномочий в том, что он может быть на некоторых встречах, на которые работников других профессий не пустят. И тем самым профессия журналист немного важнее, ведь кто знает, какую информацию они могут добыть за закрытыми дверями?

Если честно, то я думала, что во время написания этой заметки я разберусь в проблеме. Но я не смогла. Если на ринг вывести журналиста и болгера и взвесить все «за» и «против» то на данном этапе развития у них равные шансы на выживания. Но зачем писать бесплатно, если можно получить за это деньги?

Дарья Калюжная,

студентка-журналистка 1 курса БГПУ

Je t’aime, melancolie

В однокомнатной квартире царила пустота, дождь за окном играл свой ноктюрн. Сквозь шторы показалась вспышка молнии, она на мгновение осветила мрачную пыльную комнату. В замке повернулся ключ. Послышался грохот, ударяющейся об стену, входной двери. В квартиру вошла она. О, эта ее «фирменная» отцовская походка (до сих пор смеюсь с нее), но в последние дни она будто бы изменилась (если присмотреться, можно заметить легкую дрожь в ее шагах).

Девушка перешагнула порог и вошла. Одинокая, тощая, с бледным лицом и измученными глазами. Она была хороша собой, когда-то… Еще совсем недавно на ней было наипрекраснейшее в мире украшение – ее улыбка. Казалось, ничто не может украсть ее. Голубые глаза всегда источали счастье и добро, но уже несколько недель, как они «мертвы». Теперь этой леди нравится «украшать» себя кое-чем иным. Ее шрамы и ссадины – это целая история, напоминающая о попытках заглушить боль раненой, неизлечимой души.

Барышня прошла по темному, пустому коридору сразу на кухню, не включая свет и даже не смотря на себя в зеркало. Просто так? Не хотела? Не была ли это очередная попытка убежать от самой себя? Зажгла плиту, «поставила» чайник, села за стол лицом к окну и начала вглядываться в глубокую ночную бесконечность.

У нее в голове столько вопросов… Порой она даже сомневалась, что хочет знать на них ответы. Недаром говорят: «Меньше знаешь – крепче спишь».

Спустя несколько минут она направилась в комнату, неся в руках чашечку ее любимого зеленого чая.

У правой стены, на полке, стояли духи – подарок от любимого. Прошло уже много времени, но она так и не смогла забыть его нежный взгляд, который предназначался другой, поцелуи, подаренные не ей, слова, прикосновения, обещания…

Досадно, глупо, и, в то же время, непонятно! Что глупее: искреннее доверие к любимому или непонятная игра с чувствами человека, который открылся тебе и тем самым сделал себя беззащитным и уязвимым? И ведь обиднее даже не то, когда этот сценарий рождается по злому умыслу, а наоборот, когда оба человека не желали друг другу ничего плохого. Это по-настоящему больно, потому что муки испытывают оба. А может это просто иллюзия? И на самом деле нет никакой любви? А нет любви – нет страданий?

Девушка присела в единственное в комнате кресло, поставила чай на рядом стоящий журнальный столик, открыла флакон с духами, вдохнула их аромат и побрызгала ими на свою исхудавшую, но все еще грациозную шею. Казалось, это – не просто запах, а воспоминания, в нем и совместные прогулки, и ночные разговоры. Но вместе с приятной болью ностальгии в голову пришли и мысли о том, как все резко оборвалось. Была ли это фальшь? Или если бы не та – «другая», то все сложилось бы иначе? А если нет? И уже не больно вспоминать. Было больно. А сейчас уже нет. Уже все равно. Пустота. Лишь несколько слов из песни «крутятся» в голове: «Просто мое сердце больше не хочет биться. И я хочу исчезнуть, когда вечером солнце садится»

День уже давно «попрощался» с ней, наступила ночь, за окном все еще шел дождь, а в квартире было по-прежнему, пусто, тихо и одиноко.

Лиза Башмак,

студентка 14 группы Института филологии и социальных коммуникаций

Здоровим бути вигідно!

Свого часу відомий російський публіцист та письменник Микола Чернишевський сказав: «Здоров'я ніколи не може втратити своєї ціни в очах людини, тому що і в достатку, і в розкоші погано жити без здоров'я». Ці слова вже друге століття не втрачають своєї актуальності та істинності. Яку б посаду ми не займали, скільки б коштів не мали – здоров’я залишиться першим та найголовнішим компонентом нашого життя. Уявімо собі заможного чоловіка з купою «зелених» у Швейцарському банку та усіма важливими для людини благами. У нього є гроші і, здається, є все, чого душа побажає: автомобілі різних марок та кольорів, величезний будинок у центрі міста та дача, біля якої ростуть ароматні квіти. Але чолов’яга забув про одну річ – здоров’я. Він ігнорує біль у грудях та голові, спираючись на втому та розумове навантаження, не відвідує лікаря та взагалі взяв собі за моду виражатися доволі нерозважливо: «Поболить та пройде». А тепер уявіть наступну картину: чоловік виявився не на жарт хворим і жодні гроші вже не врятують його життя… Такий опис можна застосувати і до малозабезпеченої людини, адже всі ми звикли відкладати власний фізичний, психологічний та духовний стан у далекий, темний ящик, до якого втрачений ключ. Чому ми так часто, розуміючи важливість здоров’я, накладаємо на нього табу? Чому нехтуємо повноцінним, щасливим життям?

Для того, щоб бути здоровим, потрібно дуже мало: фізичні вправи, правильне харчування та відмова від шкідливих звичок. Займатися фізкультурою ми починаємо ще в школі, технікумі та університеті, а далі вже самі вирішуємо продовжувати надавати організмові навантаження чи ні. Особисто я по натурі своїй людина не спортивна. Це не зовсім моє заняття, так як мені не вистачає терпіння займатися вправами, грати в м'яч, або висіти на перекладині. Я усвідомлюю, що моє ставлення до здоров'я не найкраще. Часто мені не вистачає часу, але переважно бажання. Простіше сидіти і думати «завтра, все завтра», але це завтра не настає ніколи. Проте це не означає, що я не люблю рух. Рух – це життя. Саме тому я частенько надаю перевагу прогулянкам біля моря, або «мандрую» містом у пошуках пригод. Я поважаю спорт, фізичну культуру і захоплююся людьми, які виявляють до цих занять стільки сили волі та щирої зацікавленості. Приємним фактом залишається те, що про важливість фізичної культури не тільки говорять, але й співають. Наприклад, російська група А-Студіо спільно з Леонідом Руденком виконали пісню «Ранкова гімнастика», яка присвячується саме фізичному здоров’ю. Весела пісня та позитивний кліп налаштовують на потрібний лад, підсилюють бажання відкрити в собі талант справжнього цінителя спортивного світу.

Одна з головних складових нашого здоров’я – правильне харчування, адже саме від їжі залежить внутрішній стан людського самовідчуття. Існує думка, що корисна їжа коштує не дешево, але насправді це лише міф. Кожен з нас може дозволити собі декілька соковитих яблук в тиждень, стебло броколі, яке містить більше 90% добової дози вітаміну К і майже 100% добової норми вітаміну С. Доречним на вашому столі стане гранатовий сік, яйця, лосось, квасоля, а також корисний та смачний йогурт. Найкращі народні ліки проти застуди – часник, але мало хто зловживає цією гострою рослиною. Англійська приказка каже: «Снідати треба як королю, обідати як лорду, вечеряти як жебраку»… Я не впевнена, що королівська родина Великобританії відмовляє собі у чудовій вечері, а ось сказати це про людей середнього класу, думаю, можна. Наприклад, відомі зірки Голівуду, такі як Анжеліна Джолі, Шерон Стоун, Демі Мур, Джулія Робертс та інші відмовляють собі у багатьох смачних «спокусах» заради краси та гарного самовідчуття. Жінки задовольняються овочами, фруктами, рибою та супом і, звичайно, з небезпекою споглядають на «дієтичний годинник». Якби я мала змогу зустрітися з однією з цих жіночок, то неодмінно порадила скуштувати їм нашого українського, цілющого борщику.

Тема шкідливих звичок найбільш популярна серед молодих людей. Хлопці та дівчата з підліткових років «куштують» цигарки та алкогольні напої, дехто взагалі бавиться наркотиками. Стадія залежності перетворює подібні звички в хворобу, від якої важко знайти порятунку. Засмучує той факт, що Україна займає одне з перших місць у світі з алкоголізму та тютюнопаління. Одна дівчина зізнається: « Куріння не є для мене залежною звичкою, адже я можу не палити тиждень чи, навіть, два. Я палю не для заспокоєння нервів чи наявності депресії, а лише тому, що мені це подобається». Тисячі фільмів, відеороликів намагаються показати пагубні наслідки тих та інших звичок. У дитинстві я полюбляла дивитися радянський мультик «Ну, постривай!» і, чомусь, була впевнена, що вовк такий вередливий, нестриманий та не надто дружній з тих причин, що зловживає цигарками. Моїй дитячій логіці залишається лише позаздрити. Можливо, що жодна стаття, репортаж або лекція не здатні змінити позицію тих, хто не дбає про себе, але вона може змінити світогляд тих, хто твердо вирішив подолати свого ворога.

Кожна людина має свій рецепт гарного самовідчуття, міцного здоров’я. У мене він простий: менше негативних емоцій, сварок, більше спокою, щирих посмішок, а головне, пам’ятайте – здоровим бути вигідно!

Кристина Корінець,

кореспондент газети БДПУ «Університетське Слова»