ТІСНІ ЗВ’ЯЗКИ ЗІ ШКОЛОЮ

Соціально-гуманітарний факультет БДПУ має давні й досить тісні стосунки з вчителями історії міста, серед яких значну частину складають випускники факультету.

Тому не дивно, що новий, 2013-й рік розпочався з приємної події – презентації наукової монографії вчених БДПУ «Теорія і практика запровадження компетентнісного підходу до навчання історії в школі» на засіданні методичного об’єднання вчителів історії 9 січня у стінах ЗОШ №16. Перед учителями виступили викладачі кафедри педагогіки вищої школи, управління навчальним закладом і методики навчання суспільствознавчих дисциплін. Професор К. Баханов розповів про задум і структуру роботи, сутність компетентнісного підходу та механізм його запровадження у практику навчання історії в школі. Доцент Н. Вєнцева зупинилася на ролі дискусії у формуванні в учнів предметної компетентності. Доцент В. Мирошниченко поділився своїми міркуваннями щодо використання проектної технології з метою розвитку в учнів історичної компетентності. Доцент А. Федчиняк на прикладах вивчення історії повсякденності продемонстрував механізми впровадження компетентнісного підходу. Вчителі з великою увагою слухали науковців, занурюючись у зміни мультимедійних презентацій. Особливий інтерес зустрічі додавав той факт, що вчителі історії протягом п’яти років працювали над темою впровадження компетентнісного підходу на уроках історії і тепер мали змогу порівняти власні напрацювання з результатами, отриманими науковцями.

Наприкінці презентації професор К. Баханов подарував учителям міста монографію та посібник «Навчання історії в школі під кутом зору компетентнісного підходу», електронну версію монографії та мультимедійну презентацію.

Катерина Гунченко,

лаборант кафедри педагогіки вищої школи, управління навчальним закладом та методики викладання суспільствознавчих дисциплін

ВСІ ГЛИБИНИ Й ШИРОТИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ

Впродовж багатьох минулих років у нашому університеті сформована чітка система виховної роботи, орієнтована на підготовку фахівців, здатних забезпечити розвиток, збагачення, збереження національної культури та природного середовища. Лише сухий перелік різноманітних програм, які минулого року результативно виконувались, говорить сам за себе: державні програми «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року; з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві до 2012 року; протидії торгівлі людьми на період до 2012 року; підтримки сім’ї на період до 2012 року; подолання та запобігання бідності на період до 2015 року; цільову програму інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008–2012 роки, міжгалузеву програму «Пізнай свою країну» на 2007-2012 роки; обласну програму розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на 2007-2012 роки; програми розвитку козацтва в Запорізькій області на 2007-2012 роки; з реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин та розвитку культур національних меншин на період до 2012 року…

Зусилля студентів, органів студентського самоврядування, заступників директорів та деканів з виховної роботи, кураторів були багатими на пошук нових педагогічних технологій, визнання пріоритету самовиховання студентів, індивідуальної діяльності, орієнтованої на розвиток власного потенціалу. Реалізація завдань виховної роботи передбачала пріоритетні напрями національно-патріотичного, морально-правового, художньо-естетичного, трудового, фізичного, екологічного виховання і здійснювалася за такими аспектами: організаційно-методологічне забезпечення; культурно-просвітницька робота та організація студентського дозвілля; національне виховання; соціально-виховна робота… Одним з основних напрямків виховної роботи в університеті є формування національної свідомості, патріотизму, толерантності студентської молоді. На підтримку Всеукраїнської молодіжної акції «Пам’ятати. Відродити. Зберегти» уже третій рік під керівництвом директора Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ, доктора філологічних наук, професора Ольги Харлан проводиться культурно-просвітницький захід під гаслом «Одягай вишиванку, говори українською, співай українські пісні!». Хто одягнув вишиванку в цей день, отримав синьо-жовтий браслет – символ національної культури. Цікавими в минулому році були: наукові читання “Т. Шевченко – знакова постать в українській мовній культурі”; зустріч з представниками Бердянської релігійної іудейської общини, присвячена Жертвам Голокосту; конкурс патріотичної постановки, присвячений 68-ій річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні, мітинг біля пам’ятника викладачам і студентам, які загинули в 1941-1945 рр.; зустріч студентів з ветераном-викладачем університету Юрієм Юхном та ветераном ВВВ Віктором Приймою; участь у міських заходах присвячених Дню Державного Прапора України та 21-й річниці незалежності України та в заходах, приурочених 68-ій річниці визволення міста від німецько-фашистських загарбників та 185-ої річниці від дня його заснування; участь у торгово-промисловій виставці, фотовиставці, мітингу «Зірка пам’яті» тощо.

Важливою ланкою в розвитку демократичних засад у вузі, виявленні потенційних лідерів, формуванні майбутньої еліти нації є й студентське самоврядування. Головою студентської ради 22 жовтня 2012 року обрано студентку 4 курсу факультету фізичного виховання Вікторію Каліберду. До складу вченої ради університету та конференції трудового колективу входить 10% студентів. Рада студентського самоврядування університету спільно з адміністрацією та профкомом бере участь у розподілі місць для поселення в гуртожиток №2, представники органів студентського самоврядування є членами стипендіальних комісій та комісії з поселення в гуртожитки. Діяльність органів студентського самоврядування спрямовується на вдосконалення навчально-виховного процесу в університеті, сприяння науковій і творчій діяльності студентів.

Органи студентського самоврядування активно співпрацюють з профспілковими органами щодо правового й соціального захисту студентів, проведення розважально-виховних заходів для студентів тощо. Студентська рада співпрацює з молодіжною організацією «Молодість не байдужа». У соціальній мережі створена офіційна сторінка.

29 вересня студентська рада БДПУ разом з відділом сім’ї, молоді та спорту виконавчого комітету Бердянської міської Ради за підтримки українського благодійного фонду «Сподівання» провели акцію з пропаганди здорового способу життя «Я здоровий, я щасливий». Варто зазначити, що студентське самоврядування ще потребує подальшого розвитку й збагачення новітніми демократичними ідеями. Безумовно, розвиток студентського самоврядування надасть можливість прискорити й інтеграцію української вищої школи в європейське співтовариство.

У БДПУ належна увага приділяється фізкультурно-оздоровчій роботі серед студентської молоді. Для цього створені необхідні умови та розроблені заходи фізкультурно-оздоровчої спрямованості згідно з основними напрямками комплексної програми «Фізичне виховання – здоров’я нації»: щорічні весняні й осінні легкоатлетичні кроси, легкоатлетичні пробіги; спартакіади серед студентів університету; секції з різних видів спорту, групи здоров’я для студентів, викладачів і співробітників університету; туристичні походи серед студентів І-ІІ курсів, а також туристичні зльоти студентів університету; щорічні спортивні свята; масові змагання й турніри з різних видів спорту. Тільки в 2012 році проведено понад 15 спортивно-масових заходів, у яких узяли участь більше 3000 студентів; 132 студенти займалися в спортивних та оздоровчих секціях (баскетбол, волейбол, футбол, важка атлетика та пауерліфтинг, спортивна гімнастика та акробатика, плавання).

У межах міжгалузевої програми «Оздоровлення студентів» 170 студентів університету у 2011 – 2012 навчальному році оздоровилися в санаторії-профілакторії Національно-технічного університету «КПІ».

З метою популяризації шлюбу, формування сімейних цінностей, здорового способу життя та збереження репродуктивного здоров’я проведений святковий захід «Міс Університет» ( 06.03.2012), під час якого були нагороджені подарунками студентські родини та діти, що народились у 2011 році.

У рамках тижня боротьби з наркоманією (12-16.10.2011) в університеті була запропоновано перегляд вистави Київського виїзного театру «Я не хочу умирать».

Упродовж тижня, присвяченого боротьбі зі СНІДОМ(26.11.12- 04.12.12), кафедра соціальної педагогіки проводила тренінги з профілактики СНІДу питування «Що я я знаю про СНІД», відеолекторій «Молодь і ВІЛ»,соціальну рекламу «Не дай СНІДУ шанс», конкурс соціального проекту «СНІД позбавляє майбутнього», вуличну соціальну акцію «Червона стрічка».

Належна увага в університеті приділяється вихованню в студентів високої культури та естетичних смаків. На високому художньому рівні в університеті відзначені основні державні свята (День Соборності України, День захисника Вітчизни, Міжнародний жіночій день, Шевченківські свята, День Перемоги, День Європи, Міжнародний день студента, День учителя тощо). Проводились і традиційні університетські свята й заходи (Посвята в першокурсники, Дебют першокурсника, “Міс Університет”, День студента, новорічні свята, Кубок університету з КВК, День гумору, дні відкритих дверей, випускні вечори, конкурс патріотичних постановок і багато інших). Уперше визначались досягнення університету в святковому заході «Подія року».

Святкування Масляної; конкурс «Студент року», де найкращі студенти в номінаціях отримали грамоти, подарунки й призові статуетки, а студент 7 курсу Інституту фізико-математичної та технологічної освіти Галиця Артур став переможцем в обласному конкурсі «Студент року – 2012 у номінації «Студент – суспільний діяч року»; ІІІ Благодійний осінній бал; участь студентів наших народному фольклорному колективі «Хуртовина», оркестрі народних інструментів, народному ансамблі «Барвисті музики», фольклорному ансамблі «Золотий гомін», народному ансамблі естрадного танцю «МарЛен», народному ансамблі народного танцю «Калина»; «Клубі майстрів поетичного слова», літературно-мистецькому об’єднанні «Вітрила», театральній студії при кафедрі української та зарубіжної літератури, театральному гурті, «Сальвадор» при Інституті психолого-педагогічної освіти та мистецтв, Клубі Веселих і Кмітливих, активна участь студентів в урочистостях з нагоди ювілею університету – це далеко не повний перелік усього, де проявляють студенти свою активність.

Студенти університету отримують стипендії Верховної Ради (Ганна Терещенко), Кабінету Міністрів України (Павло Лопарєв), Президента України (Кристина Алієва), голови Запорізької обласної ради, Запорізької обласної державної адміністрації (Станіслав Захаревич, Ольга Заблодська).

Ректорат, керівники Інститутів та факультетів приділяють значну увагу студентам-сиротам, інвалідам і студентським сім'ям. Ці категорії студентів у першу чергу забезпечуються гуртожитком, отримують затверджені законом пільги з боку університету. Виховна робота в університеті охоплює всі напрямки Концепції національного виховання студентства та спрямована на виконання основного завдання, яке стоїть перед сучасною вищою школою, – формування всебічно розвиненої, духовно й морально зрілої особистості, готової відповісти на потреби сучасного життя.

Анетта Омельченко,

провідний фахівець з виховної роботи БДПУ, кандидат педагогічних наук

«ПРОДОВЖУЄМО ХВАЛИТИСЯ ПЕРЕМОГАМИ НАШИХ СТУДЕНТІВ…»

такими словами розпочала чергову вівторкову нараду (22.01.13) з директорами, деканами та керівниками підрозділів ректор БДПУ професор Вікторія Зарва

І дійсно, початок наради перетворився на справжнісіньку церемонію привітань, бо хвалитися було чим й цього разу. Першою про нові досягнуті мистецькі висоти студентів розповідала Галина Гайнетдінова, концертмейстер, викладач кафедри мистецьких дисциплін та методик їх навчання Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв. Нещодавно студенти БДПУ Ганна Веренько та Уляна Єгорова (спеціальність «Музичне мистецтво») взяли участь у 5-му Міжнародному музичному конкурсі, який проходив у місті Ліптовський Мікулаш Словаччина), і повернулись з нагородами, відзнаками, визнанням майстерності! (Читайте про це ТУТ).

А викладач цієї ж кафедри, магістр педагогічної освіти Інна Пащенко запрошувались на нараду разом із своєю студенткою Олесею Матвіїшиною, яка із понад чотирьохсот учасників IV фестивалю-конкурсу «Music Land», що пройшов у рамках міжнародного проекту «Baskin media» в Дніпропетровську, у номінації «Естрадний вокал» отримала перше місце і була нагороджена медаллю та Дипломом лауреата першого ступеня! (Про участь Олесі в фестивалі-конкурсі можна прочитати ТУТ).

Лунали короткі розповіді студенток та їх наставниць про недавні творчі досягнення, щирі, захоплюючі вітальні слова ректора, вручались квіти, а на завершення зворушливої церемонії Вікторія Анатоліївна зазначила: «Ці перемоги свідчать про те, що ми даємо справжні знання, а наші викладачі – це високі професіонали в своїй галузі. Перші місця на Міжнародному конкурсі це підтверджують. Це – велика праця, яку ви вклали самі в себе, і вам вже час подумати про своє подальше творче, красиве артистичне майбутнє. Ні в якому разі не зупиняйтеся на досягнутому, рухайтеся вперед, а наші викладачі та наш університет вас у цьому підтримають. Йдіть далі по житті впевнено, прямуючи до своєї мети…».

…А ще ректор Вікторія Зарва продемонструвала учасникам наради найсвіжіші солідні друковані видання університетських учених Людмили Вікторівни Коваль (директор Інститут психолого-педагогічної освіти та мистецтв, доктор пед. наук, професор) та Віталія Миколайовича Осіпова (завідувач кафедри факультету фізичного виховання, доцент, кандидат наук з фізичного виховання та спорту), про які найближчим часом розповімо детальніше.

…Після такого «мажорного» початку нарада ввійшла в звичне ділове русло…

Степан Герилів,

редактор «Університетського Слова»

«ЛІПТОВСЬКА СНІЖИНКА» –

під такою поетичною назвою на початку січня в словацькому місті Ліптовський Мікулаш (популярний гірськолижний курорт біля підніжжя Низьких Татр), відбувся V міжнародний конкурс мистецтв, мета якого – взаємне  знайомство представників культури України, інших країн Європи з творчим потенціалом молоді в царині мистецтва та культури.

Організатори проекту від України – «Федерація культурних програм» (м. Київ) і ТФ «Бусоль вояж» (м. Ужгород) при підтримці Посольства України в Словаччині.

У цьому конкурсі взяли участь студентки спеціальності «музичне мистецтво» Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв БДПУ Ганна Веренько та Уляна Єгорова.

У журі конкурсу ввійшли відомі діячі Словаччини, Хорватії, Болгарії, Росії, України, представники відділу культури Посольства України в Словаччині. Очолив  журі представник Болгарії, почесним головою журі  конкурсу був представник Франції.

Наші  студентки гідно виступили в цьому міжнародному проекті.

Журі конкурсу було зачароване красивим голосом Уляни Єгорової.  Природа наділила її сильним сопрано, яке вільно ллється, тонким відчуттям музики, акторською майстерністю.

Відзначило журі  професійне  виконання Ганною Веренько творів Сергія Прокоф’єва, Миколи  Метнера, Фридерика Шопена на фортепіано. Властиві Ганні добрий смак, проникнення в значення музики, відчуття стилю знайшли відгук у душі слухачів. Виконання фортепіанного циклу Сергія Прокоф’єва «Сарказми» було відмічено особливо. Ганна змогла передати своїм виконанням вражаючі ритми  Прокоф’єва, мужні, чеканні, гострі, його надзвичайно багату і різноманітну музичну мову.

Встигли дівчата взяти участь і в «Днях слов'янської культури», які також проходили  в Словаччині в місті Ліптовський Ян. Виконавцям вдалося знайти  музичний образ, характер виконуваних творів, створити необхідний настрій.

Рішенням журі Уляна Єгорова, студентка III курсу (номінація естрадний вокал) нагороджена Дипломом лауреата  I ступеню.

Ганна Веренько, студентка VI курсу (номінація інструментальне виконання) нагороджена Дипломом лауреата I ступеню, а також спеціальним призом за виконання фортепіанного циклу Сергія Прокоф’єва «Сарказми».

Викладач Ганни Веренько – Галина Юріївна Гайнетдінова та викладач Уляни Єгорової –  доцент Ольга Вікторівна Матвєєва  нагороджені  Дипломами за високопрофесійну підготовку лауреатів  I ступеню на V міжнародному конкурсі мистецтв «Ліптовська сніжинка».

Студенти висловлюють щиру вдячність директору Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв, доктору педагогічних наук, професору Людмилі Вікторівні Коваль і завідувачці кафедри мистецьких дисциплін та методик їх викладання  Ірині Володимирівні Дубінець за підтримку.

Олег Барнінець,

кореспондент «Університетського Слова»

«ХУРТОВИНА» ЗВЕСЕЛЯЛА І ЗІ СВЯТОМ УСІХ ВІТАЛА!

Колядки, щедрівки та святкова атмосфера завжди зачаровують. Уже другий рік поспіль, вокально-фольклорний ансамбль «Хуртовина» дарує торжество всім навкруги. Дуже приємно, коли на тебе чекають господарі і вони раді від того, що ви до них завітали. Різдвяним пісням нас вчить наша керівниця Інна Пащенко, завдяки якій програма виступів завжди яскрава.

Цього року ми привітали багатьох мешканців м. Бердянська. Завжди першими віншуємо нашу університетську родину. Нас тепло зустріли ректор БДПУ Вікторія Зарва, Перший проректор Володимир Федорик, голова профспілкового комітету Віталій Лола, проректор з виховної роботи Анетта Омельченко та багато інших.

Наступною була міська рада. Різдвяні пісні почули мер міста Олексій Бакай разом з співробітниками міськвиконкому. Приємно стає на душі у кожного «хуртовинця», коли бачиш щирі усмішки, які дарує власна творчість.

Також, співучий колектив тепло і доброзичливо прийняли в своїх стінах міські приватні підприємства.

Вікторія Лутчак,

кореспондент газети «Університетське Слово» та

солістка вокально-фольклорного ансамблю «Хуртовина»

ЗАСІВАЛИ, ЩЕДРУВАЛИ Й КУТЮ СМАКУВАЛИ

14 січня – пора засівати й щедрувати! Саме з цієї нагоди зібрали гостей в актовому залі 5В корпусу БДПУ ансамбль народної пісні «Золотий гомін» Інституту філології та соціальних комунікацій (керівник – Олена Бузова) та академічна хорова капела «Промінь» під керівництвом Іванченка І. І.

М'яке янтарне освітлення ніби огортало невеликий зал 5Вкорпусу золотим мереживом. Ялинка-красуня, світилася новорічними вогниками, а біля неї на столах дбайливі господині кафедр Інституту філології та соціальних комунікацій запропонували залу посмакувати запашною кутею. Гостей зібралося чимало, допитливі студенти, яким, нажаль, не вистачило місця, інколи заглядали в шпаринку, аби також відчути себе частиною святкового дійства. Академічна хорова капела «Промінь» разом з ансамблем народної пісні «Золотий гомін» зачарувала аудиторію мелодійним співом. «Золотий гомін» радував гостей не тільки вокальними композиціями, а й талановитою акторською грою на сцені. Учасники гурту майстерно відтворили вечорниці – традиційні розваги для молодих дівчат і хлопців на Україні. Вечорниці – одна з форм осінньо-зимових вечірніх розваг, що відбувались у хаті бездітної вдови. На вечорниці оповідали казки, танцювали, поєднуючи дозвілля з роботою (за матеріалами сайту – http://uk.wikipedia.org/wiki).

Привітали гостей не тільки професійні співаки, а й ще зовсім юні «соловейки»: Арсеній Мельніков, який декламував різдвяні вірші та виконав «Добрий вечір тобі, пане господарю» та Вероніка Бакум, яка заспівала дві пісні: «Ішло дівча лужками» українською, а колядку «Тиха нощ» болгарською мовою.

З оплесків залу було зрозуміло, що свято вдалося, а гості залишилися задоволеними, адже мали можливість помандрувати в історії й опинитися в затишній обстановці XX, а може й XIX століття. Бажаємо колективам натхнення та творчих успіхів у подальшій співочій діяльності!

Ксенія Задворна

кореспондент «Університетського Слова»

Що подарувати на День Святого Валентина

(бюджет студента або…)

Чим ближче День Св. Валентина, тим гостріше постає питання – що і як подарувати коханій людині, чим ощасливити себе і другу «половинку»?

Спробуємо вам допомогти.

Підказка перша (теоретична). Скористайся даними соціологічного дослідження компанії Best Moments в Україні: це допоможе тобі визначитися з середньостатистичними очікуваннями кожного щодо Дня усіх закоханих (кого зацікавило, заходьте на сайт: http://bestmoments.com.ua/).

Підказка друга. Подаруй (їй) йому щось модне і вишукане (наприклад, для нього – сорочку, краватку, шарф тощо. Для неї – сукню, аксесуари, ювелірні прикраси… Кращі бренди світу рекомендують (Diane Von Furstenberg, Moschino, Furla, Lanvin, Oysho але, враховуючи стипендію в середньому – 700 грн., не обов’язково гнатися за популярними торговими марками, головне – щоби дарунок був від усього серця!)

Підказка третя. Подаруй коханій/коханому романтичну вечерю! Погодьтеся, хто відмовиться від атмосфери, створеної ароматичними свічками? Звісно, є такі, що заявлять щось накшталт: «Ідея стара як світ, нам такого не треба…», але будьте певні, «про себе» вони мріятимуть про такий дарунок, хоча б, щоб поласувати смачненьким!

Підказка четверта. Не забувай, що в День Святого Валентина прийнято не лише дарувати, але й отримувати. Сумніваєшся в тому, що твій улюблений(а) здогадається про твої вподобання? Працюй за тонким планом: непомітно підведи його(її) до думки ощасливити себе саме цим, а не іншим. Правило 1: Думай, що сказати. Правило 2: Не вередуй. Говори «потрібно» замість «хочу». Правило 3: Виховуй кохану/коханого своїм прикладом.

А найголовніше – любіть один одного щиро і це буде найкращим подарунком для вас!

Вікторія Лутчак,

кореспондент «Університетського слова»

Прямий ефір моєї кавової буденності

Я прокинулась сірого дощового ранку. Привіт, прямий ефір життя. Краплі хвецяють на підвіконні. Сірість вулиці відбивається у моїх темних очах, вона обіймає так по-дружньому. А всередині мене цвітуть жовті нарциси, літають метелики та світять зірки з неба. Босими ногами стаю на кафель у ванній. Холодна прозора речовина, що витікає з крана, робить мені бадьорість. Ковток гарячої чорної речовини розпочинає мою буденність. Блакитна книга із жовтими листками робить мені думки. Клубок кішки муркає і розповсюджує на мене своє тепло. Мій шлунок кляньчить яблуко. Мозок вимагає свіжого повітря. Сіра крфта, сині джинси і тапки у квіточках вже на мені. Опиняюсь на вулиці. Дощові краплі нагло пробираються через парасольку, падають на волосся і кучерявіють його. Я залпом вдихаю дощ. Мозок задоволений, а шлунок ні. Ну що ж. Біжу за яблуками, гучно ляпаючи ногами об асфальт. У супермаркеті день відкритих навстіж дверей – ледве пропихаюсь до жаданих фруктів. Вони дарують мені свій яблуневий аромат.

Каса:

– Пакет потрібен?

– Так. Маленький.

Вибігаю із людного місця в майже безлюдне. Мию яблуко під дощем. Відкушую величезний шматок. Відчуваю радість шлунка. Біжу додому. Яблука трясуться в пакеті. Вітер намагається вкрасти в мене парасольку. Все. Я вже дома. Сушу ноги на батареї. Ковток гарячої чорної речовини продовжує мою буденність.

Я залпом випиваю свої кавові будні. Часто розмішую їх з цукром, корицею, молоком. Я швидко роблю ковток за ковтком. Іноді навіть без насолодження. Вихідні я навмисно повільно наливаю в блюдце і сьорбаю. Тягну час. Затуляю вуха руками, аби не чути чортового цокання старого годинника на стіні. Облизую сухі губи без смаку. Думками фарбую стіни будинку мрії. Нехай вони будуть смарагдові. Останнім часом мені не вистачає в житті смарагду. Якийсь надлишок коричневого.

Велика чашка мого життя з кожним днем спустошується. Боюся, що хтось інший вип`є її до дна. І в ній не лишиться ані краплини. Ані краплини мене і моєї кавової буденності. Лише залишки нерозмішаного цукру на дні. Тоді я вже не яскравітиму. Не розливатиму свою каву комусь на долоні, не лоскотатиму мокрими краплями коліна. Мій ловець снів ловитиме сни вже не мені. Він теліпатиметься на вікні, гладитиме пір`ям повітря, обійматиме проміння сонця. Він буде приносити кольорові сни моїй кішці. Або мріятиме гойдатись на хмарах.

Але моє сьогодення все ж таки приваблює. Воно гладить мене м`ятними руками. Видихає ромашковий запах. Воно цілує мене маковими губами.

Я засинаю. Уві сні я ловлю руками рибу з озера, дмухаю на зірки та сьорбаю малинове варення з ложки.

Леся Сухомлин,

студентка-журналістка Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ

Не шукати ворогів на своїй землі…

(Із виступу на урочистих зборах, присвячених Дню Соборності і Свободи України 22 січня 2013 року на сцені Бердянського ЦДЮТ)

Шановна громадо! Дорогі брати і сестри!

Дозвольте щиро привітати Вас усіх із чудовим святом – Днем Соборності України, передати Вам вітання від імені всього колективу студентів та викладачів БДПУ, особисто від ректора БДПУ Вікторії Зарви.

Саме слово «соборність» означає далеко не тільки територіальну цілісність держави, географічну єдність сходу і заходу, півдня і півночі.

Соборність – це духовна спорідненість, це спільна спрямованість у майбутнє, спільне бачення минулого й теперішнього. Це непорушний зв’язок між поколіннями, між матір’ю й дитиною, батьком і сином.

Соборною є та країна, яка стала рідною домівкою для людей усіх етносів і народностей, які населяють Україну. Де згуртовані люди різних релігійних конфесій, люди, в яких різна історична пам’ять. Для мене соборність також – це духовна спільність материкових українців і нашої діаспори, українців Америки і Європи, Росії і Білорусі, навіть Австралії.

Соборна Україна – наче велика родина, що єднає всіх у просторі й часі. Як писав Тарас Шевченко, «і мертвих, і живих, і ненарожденних земляків…».

У цьому слові хочеться нагадати всім про ювілей великого українця, який ми всі будемо відзначати 2014 року.

Хочеться, щоб ця країна розбудовувалася на тих ідеях, які заклав Великий Кобзар.

«Нема на світі України, немає другого Дніпра». Це ідеал патріотизму, ніжної прив’язаності до своєї землі, розуміння причетності до її долі.

«В своїй хаті своя правда і сила, і воля». Ідеал держави самостійної, незалежної, яка без чужого втручання спроможна забезпечити свободу і належний рівень життя своїх громадян.

«А буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». У цих словах закладена ідея родини, первинної клітиночки нового суспільства, де виховується дитина – патріот і громадянин. Це також святість любові до матері.

«Учітеся, брати мої, думайте, читайте». Шевченко пише тут про значення науки й освіти для формування людини, про органічне поєднання досвіду чужого і свого.

«Я на сторожі коло них поставлю Слово». Це про значення рідної мови, українського слова, що є духовною основою нації.

«Борітеся – поборете, Вам Бог помагає». Шевченко розумів прекрасно, що ясне майбутнє не прийде саме, наче в казці, що ці ідеї треба відстоювати, виборювати, але тим, на чиєму боці правда, обов’язково судилася перемога.

Мені здається, що всі ці шевченкові заповіти актуальні і тепер, аби ж ми частіше до них прислухалися.

Нам усім треба не шукати ворогів на своїй землі чи поза її межами – людей іншої крові, іншої віри, інших звичаїв, а вчитися налагоджувати діалог з іншими на засадах взаємної поваги й толерантності.

Краще знати цього іншого, щоб полюбити його, і навпаки – любити, щоб краще знати й розуміти. Треба плекати згуртованість і одностайність, спільність у помислах, без яких ніяка справа не вдасться.

Звісно, ідея єдності, соборності звучить так глобально в масштабах країни. Але теорію малих справ ще ніхто не спростував – об’єднуватися малими групами, щоб відстояти права людини, щоб допомогти знедоленим, щоб висловити свою позицію з будь-якого питання – релігійного чи національного, соціального чи економічного. Я говорю в першу чергу громадянську консолідацію українців. ЇЇ мета – щоб кожен із нас відчув себе не самотнім, а часточкою цілого, щоб відчував дружнє плече й підтримку.

Гадаю, що саме такий глибинний смисл закладено в поняття соборності.

Хочу ще раз привітати Вас із цим святом, побажати злагоди, мирної співпраці, успіху і процвітання нашій країні і всім нам.

Софія Філоненко,

Софія Філоненко

заступник директора Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ з наукової-дослідної роботи та міжнародної діяльності, кандидат філологічних наук, доцент, заступник голови міської громадської організації «Українська громада».

ПЕРША ПРОБА ПЕРА

…Одного разу, відчувши насолоду від свого першого чогось написаного, студенти кафедри соціальних комунікацій БДП (та й, напевно, кожна творча людина) вже не можуть зупинитися, покинути займатись цією цікавою справою. Вона стає для них заняттям невиліковним, неначе наркотик. Чим далі, тим сильніше ми залежимо від пера, яке надає нам свободу слова, сили та можливість виражати власні думки. Хтось почав писати ще з дитинства, інші – в юнацькі роки, а дехто – вже у дорослому житті. Як би там не було, а залежність від слова неминуча. Не варто братися за це ремесло, якщо не відчуваєте до нього щирої зацікавленості, любові, бо тоді ваші «шедеври» будуть «сирі», безглузді та смішні. Це тільки здається, що писати – справа нескладна. Багато хто вважає, що нема нічого простішого, ніж взяти в руки олівець, зошит та «намалювати» в ньому кілька десятків слів. Ні! Треба прикласти купу сил, щоб ваші хаотичні думки знайшли собі відповідне місце на папері.

Особисто я почала писати в середніх класах. Усе почалося з віршів, які можна сміливо назвати невдалими. У них було забагато фантастичних елементів і жодної вдалої рими. Я зрозуміла, що народилася не для поезії. У восьмому класі вирішила спробувати себе у прозі: писала невеликі твори, розповіді, сценарії, казки, стала кореспондентом шкільної газети. Та про журналістські жанри мені було не відомо, тож писала у власному, невідомому стилі. На жаль, не можу сказати, що журналістика в моєму серці з дитинства, бо тоді я була прихильницею художнього мистецтва, але тепер без сумніву, можу зізнатися їй у коханні. J І нехай моє перо ще не надто досконале, але лишати його я не хочу.

І мені стало цікаво, як знайомились із журналістською справою, як почали «хворіти» нею мої майбутні колеги. Я вирішила запитати їх про це і почула досить цікаві та кумедні історії.

Студент 3-го курсу кафедри соціальних комунікацій Руслан Алієв розповів про таке: «Починав з написання нецензурних слів на парканах. Коли перехожі їх читали, то лаялися, а я цьому лише радів. Минуло кілька років. Випадково до рук мені потрапила стаття одного відомого українського журналіста, я прочитав її і зрозумів, що вона мало чим відрізняється від моїх ранніх творів на паркані. І тут я вирішив, що можна писати нецензурні «твори» з політичним підтекстом. До того ж читати їх буде велика кількість людей. Аналітичні жанри – мої улюблені, щозволяють не тільки брати готові непристойні кліше, але і придумувати свої».

«Перший журналістський досвід я отримала в дитинстві. Не пам'ятаю вже з якої причини я посварилася зі всіма дітьми у дворі і, щоб досадити їм, почала випускати щоденну газету "Новости нашего двора". У ній йшлося про всі витівки дітей. Потім вона роздавалась їхнім батькам. На першій смузі завжди було щось на кшталт: "Оленка з 6 квартири палила цигарки за гаражами" або "Хлопці затягли кота Антоніни Семенівни на підйомний кран". Зараз коли зустрічаємося з товаришами з двору завжди сміємося з "Новостей нашего двора" – ось такою історією з нами поділилася студентка-журналістка Христина Єрофєєва.

Не пошкодував для нас слів і студент-четвертокусник, а також автор електронної версії «Університетського Слова» Олександр Степаненко розповівши наступне: «Коли я ще вчився в школі, на уроці української мови вчителька всім дала творче завдання – написати твір на вільну тему. Здавалося б, нічого нового: візьми собі та "нашкрябай" кілька речень, пов'язаних між собою і все, але зізнаюся, що раніше в мене були дуже великі проблеми з експромтом, і я кожного разу ламав собі голову над подібними, а то й простішими завданнями. Скільки б я зусиль не прикладав, в моєму зошиті не з'явилося нічого нового, окрім кількох перекреслених речень і кількох словосполучень… Тоді я заспокоївся і сказав про себе: "Ех, досить мучитися, буду писати що перше на думку приходить і все!". І відразу в голові наче ввімкнувся конвеєр, який створював спочатку слова, словосполучення, а далі вибудовувалися цілі речення. Текст народжувався так швидко, що мені знадобилася допомога мого сусіда по парті, який з радістю погодився виконувати роль мого писаря в цій нелегкій справі. 🙂 Врешті решт, наше спільне "творіння" було завершено та гідно оцінено вчителем і однокласниками, які, взагалі, не очікували нічого подібного від мене. З часом прояви натхнення повторювалися все частіше, і згодом мені почали пропонувати брати участь у різних конкурсах та олімпіадах. Тоді я зрозумів, що й журналістика – моє, і я повинен впевнено йти їй назустріч».

Цікаво було послухати й першокусницю Лесю Сухомлин. «Я мріяла стати журналісткою ще з 7-8 класу. Але познайомилася з цією професією в 15 років. Почала ходити в ЦДЮТ "Сонях", в гурток журналістики. Там писала свої перші непевні замітки, замальовки. Мій улюблений жанр – стаття. Але для мене це поки важкувато, тому пишу переважно замітки, інтерв'ю», – ділиться враженнями дівчина.

Ось такі історії я почула від університетських студентів-журналістів. Кожен з них посіяв у собі велике бажання писати і тому прикладає багато зусиль для того, щоб вдосконалити своє перо. Вони – майбутні журналісти, публіцисти, а, можливо, і письменники. В будь якому разі вони старанно, з ініціативою йдуть до своєї мети. Успіхів та натхнення нашим майбутнім «акулам пера»!

Кристина Корінець,

кореспондент газети «Університетське Слово»

Право людини на відпочинок та стан його реалізації в сучасній Україні

У Загальній декларації прав людини (ст. 24) зазначається: “кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку” [1, c. 22]. У розвиток цих положень ст. 45 Конституції України наголошує, що право на відпочинок кожного працюючого забезпечується наданням днів щотижневої відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості в нічний час [Див.: 2, с. 11].

Ці питання у свій час стали предметом уваги таких науковців, як С. Г. Струмін, А.С. Орлов, Д.М. Ядранський, О.Г. Гирич, О.М. Ярошенко, В.В. Готра. Реалізації права людини на відпочинок в Україні присвячені, зокрема, гостропубліцистичні статті Є. Короткова, Є. Пасішниченка, Є. Ростовцева. Не з усіма їх висновками можна погоджуватися, однак автори наводять багатий статистичний матеріал, що дає змогу простежити, як позитивні, так і негативні тенденції у розвитку сучасного українського суспільства.

Кожний вид трудової діяльності викликає, природно, втому, а відтак має компенсуватися адекватним для характеру втоми відпочинком. У цьому контексті він може розглядатися як елемент підготовки людини до здійснення трудового процесу, важливим чинником відновлення продуктивних сил. При цьому, регенеративна (відновлювальна) функція відпочинку стосується не тільки фізичних, а і духовних сил.

Варто погодитись з доктором юридичних наук О.М. Ярошенком, який на підставі аналізу законодавства України про працю, прийшов до висновку, що “наша держава не тільки відтворила принципові положення Загальної декларації прав людини 1948 р. у питанні права на відпочинок, а й змогла їх розвинути та вдосконалити” [3, c. 154].

Однак, в умовах комерціалізації усіх сторін нашого життя, що характерно для розвитку України впродовж останніх 21 років, реалізація цього права відбувається зі значними труднощами.

Чи не головним тут є “тінізація” української економіки, коли майже 50% її обсягу перебуває в тіні, працівники офіційно не оформлені, а заробітна плата виплачується в конвертах (так звана “сіра” зарплата).

Проблема виводу із тіні заробітної плати сьогодні набуває стратегічне значення для розвитку економіки і благополуччя усіх, хто проживає в Україні. Від її розміру залежить достаток кожного жителя міста і села, їх сімей, а також надходження до місцевого бюджету, до Пенсійного та фондів соціального страхування. Експерти констатують, що кількість українців, працюючих у тіньовому секторі економіки, неухильно зростає. Загальна кількість тих, хто улаштовані неофіційно, склала у 2011 р. 4,6 млн. осіб. А це становить 22,9 % від усього працездатного населення. У 2012 р. неофіційно працевлаштувалось ще 180 тис. українців [4].

Доходить до справжніх курйозів. Олександра Кужіль, яка неодноразово міняла політичні партії, після виходу із “Сильної України” віце-прем’єра, міністра соціальної політики Сергія Тігіпка, нещодавно виступаючи на Національному форумі профспілкових, громадських організацій і підприємництва, звинуватила колишнього шефа у тому, що саме в очолюваній у свій час ним партії і видавали зарплату нелегально [5].

Само собою розуміється, що із сум так званої “сірої” зарплати, що видається у конвертах, роботодавці податки не сплачують. Як результат, дефіцит Пенсійного фонду за 8 місяців 2012 р. склав 8 млрд. гривень. – За цей час поступило 144 млрд., а витрати пенсій і грошові допомоги склали 152 млрд. гривень.

Тінізована економіка, “сіра” заробітна плата породжують своєрідну ланцюгову реакцію: тотальне беззаконня, повсюдне порушення чинного трудового законодавства. Тим, хто працює нелегально, виробничий стаж не йде, у випадку хвороби або каліцтва вони не зможуть отримати лікарняного листа, не говорячи вже про розміри пенсій. Ось що пише про це у своєму листі до редакції “Рабочей газеты” від 8 лютого 2012 р. Оксана Дудніченко із Дніпропетровська: “кожний ранок проводжаю сина на роботу з біллю у серці і з тривогою: чи повернеться додому живим і здоровим? Про техніку безпеки на їхньому підприємстві ніхто не піклується. Умови праці жахливі. Син працює слюсарем з понеділка по суботу включно з 7 до 19 години, хоча оплачують лише 8 годин роботи. Припадають і нічні зміни – із сьомої вечора до сьомої години ранку. Переробіток не оплачується, відгулів не дають. Гроші платять у кінці місяця в конвертах”.

Все ж було б спрощенням, несправедливим зводити все до небажання представників бізнесу відраховувати податки до державної скарбниці у належному обсязі. Мабуть, головне все ж полягає у недосконалому податковому законодавстві: надмірні податки, що сягають 78%, явно не спонукають бізнесменів, підприємців “справедливо ділитися” з державою. І згадується: ще на початку 1980-х рр. 40-й президент США Р. Рейган переконував, що потенційне зростання економіки після скорочення податків компенсує тимчасові втрати прибутків [6, c. 183]. Що нам заважає слідувати цим рецептам? – Відсутність політичної волі, корупція, чи і те, і інше разом взяте?

Ситуація із повноцінним відтворенням робочої сили ускладнюється і тим, що частка оплати праці у собівартості виробленої продукції в Україні стрімко зменшується. Якщо перед світовою фінансовою кризою 2008 р. вона складала 10-12 %, то у 2011 р., за даними Держкомстату України, – майже у 2 рази менше: всього лише шість відсотків, тоді як у країнах Євросоюзу – 45% [7].

Непроста, часом суперечлива соціально-економічна ситуація, що склалася в українському суспільстві, не сприяє діяльності Палаців культури, спорту, клубів, бібліотек, музеїв, інших закладів, де відновлюється фізичний і духовний потенціал людини, де вона може відпочивати. Сьогодні профспілки, з відомих причин, абсолютно не мають грошей для їх утримання, до того ж різко скоротилися державні асигнування для забезпечення функціонування музеїв, бібліотек. У цих умовах найбільш потужний удар, зокрема, був завданий тим музеям – виробничим, сільським, провінційним, – що існували на громадських засадах. Вони стали для держави непосильним тягарем, який відразу ж скинули. Уже в перше десятиліття “ринкової економіки” 8-тисячна армія громадських музеїв країни скоротилась удвічі. В числі перших жертв опинився і чудовий музей Палацу культури горлівської шахти “Кочегарка”, у якому зберігалися дійсно унікальні експонати, зокрема, перший рукописний переклад на російську мову “Інтернаціоналу”, зроблений на початку минулого століття випускником горлівського штейгерського училища Аркадієм Коцом-Даніним.

Процес цей продовжується, набираючи оберти. Негаразди в економіці, безстидна комерціалізація культури привели до того, що у біді опинилися не лише громадські, але і державні музеї. Грошей, що дає їм сьогодні держава, вистачає лише на жебрацьку зарплату працівникам. Про поповнення фондів, ремонт старих будівель і приміщень, реставраційні роботи і не йдеться [8].

Не кращий стан речей і у бібліотечній справі. На жаль, показова деталь: на 2013 р. Донецька обласна наукова бібліотека ім. Н.К.Крупської ще не змогла передплатити жодної газети, жодного журналу. До хронічного дефіциту коштів тут додаються і спроби чиновників-ділків від культури віддати приміщення та територію бібліотек під високоефективний бізнес. Це, зокрема, стосується Одеської національної ордена Дружби народів наукової бібліотеки ім. М.Горького. Бізнесменів із Києва привабила унікальна будівля бібліотеки, зведена ще у 1907 р., що є нині пам’ятником містобудування і архітектури і знаходиться під охороною держави. Виношуються плани розподілити її книжковий фонд, а це понад 5 млн. видань, у тому числі більше 200 тис. рідкісних видань і раритетів, між іншими бібліотеками Одеси. Підступність “реформаторів” зводиться до того, що на цій базі готується створення Культурного центру, що включав би читальний зал і зону для розваг: кафе-ресторан, нічний клуб [9]. (Важко собі уявити “нового” українця, що “органічно” поєднує відвідування читального залу з нічним клубом і навпаки). І так практично повсюдно.

Є своя, на жаль гірка, логіка у тому, що “найбільш читаючий у світі народ” (так ще недавно називались і українці) здає позиції. – Сьогодні кожний пересічний українець прочитує за рік 0,95 – 1,15 книги, тоді як наші сусіди – білоруси – в рази більше.

Зачепила комерціалізація і фізичну культуру та спорт. Перестали функціонувати або працюють у скрутних матеріальних умовах добровільні спортивні товариства “Колос”, “Спартак”, “Динамо”, “Торпедо”, що об’єднували у своїх рядах тисячі спортсменів, даруючи радість спілкування однодумців, формуючи у них здоровий спосіб життя. Сьогодні діти позбавлені можливості відвідувати спортзали тому, що ціна за їх відвідування непомірно висока для батьків. Далеко не кожний школяр або студент може піти на плавання, оскільки абонемент у басейн коштує тисячу гривень. Дитячі спортивні школи переводяться на рейки бізнесу …Більш того, непоодинокі випадки, коли обладнані спортивним інвентарем зали переобладнуються під торгівельні заклади.

Особливої гостроти ці проблеми набули на селі. Тут багато людей не мають роботи, а клуби і бібліотеки закриті, спортивні об’єкти стали платними. (Досить сказати, що за останні 20 років в українському селі припинили свою роботу 3324 клуба і будинків культури). Нічого не має дивного, що на кожній вулиці облаштований генделик, а нація вимирає. – Кожної години в країні помирає 78 осіб, а народжується 52 дитини. Всього ж за роки незалежності населення України скоротилося з 52 млн. осіб до дещо більше 45 з половиною млн.) [10].

Розглядаючи відпочинок як важливий елемент підготовки людини до здійснення нею трудового процесу, можна констатувати про виникнення в сучасній Україні своєрідної ланцюгової реакції. – За думкою К.Маркса і Ф.Енгельса, “вільний час є простір для людського розвитку”. Звідси скорочення тривалості часу на відпочинок призводить до сповільнення темпів людського розвитку. Це, в свою чергу, приводить до скорочення економічного прибутку, що, веде до скорочення … відпочинку [11].

Виходить, сьогодні ми маємо створене власними руками замкнуте коло проблем у реалізації права людини на відпочинок. Для того, щоб його розірвати, потрібно не тільки бажання, а і, передусім, політична воля керівництва сучасної України.

Мороз А. В., к.і.н., доцент БДПУ

Мороз А. А., к.філ.н., доцент БДПУ

Література

  1. Права людини. Міжнародні договори України. – К.: Наукова думка, 1992. – 206 с.
  2. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Феміна, 1996. – 64 с.
  3. Ярошенко О.М. Право на відпочинок за Загальною декларацією прав людини й законодавством України / О.М.Ярошенко // Право України, 2009, № 100, с. 148-154.
  4. Рабочая газета, 2012, 4 августа.
  5. Рабочая газета, 2012, 17 мая; 14 августа.
  6. Рейган Р. Откровенно говоря / Р.Рейган. – М.: Новости 1990. – 398 с.
  7. Рабочая газета, 2012, 26 сентября.
  8. Ростовцев Е. Как живешь, украинский музей? Е. Ростовцев, там же, 2012, 5 октября.
  9. Рабочая газета, 2012, 30 октября.
  10. Пасишниченко Е. Шаг вперед? Три шага назад / Е. Пасишниченко. Там же, 2011, 19 августа; 2012, 1 сентября.
  11. Маркс Карл. Собрание починений: в 50-ти томах / К. Маркс, Ф. Энгельс. – Т. 22, – М.: Изд-во политической литературы, 1962. – 845 с.

Милосердя нині в моді (конкусна робота)

Одного зимового вечора ми з подругою прогулювались вулицею нашого району. Позаду нас щось шурхнуло. Обернувшись, ми побачили великого чорного собаку, який, незважаючи на лютий мороз, весело махав хвостом. Пес був худим, і нам стало його шкода. “Бідолаха! Немає навіть де зігрітись собачці у таку погоду, не те що вже поїсти”. Ми побігли в найближчий магазин. І через кілька хвилин собака був нагодований сосисками. Яке то щастя – бачити невимовну вдячність в очах тварини! Собака з гордо піднятою головою провів нас додому, і відчайдушно гавкав на всіх, хто опинявся бодай на відстані метра від його тимчасових опікунок.

Не думайте, я не вихваляюсь, що потрапила в “модну тенденцію”. Саме милосердя керує такими, здавалося б, незначними вчинками. Чого коштує допомогти безпритульній тварині: 2 хвилини часу, витрачені на похід до магазину, 10 гривень на дешеві сосиски. А вдячність тварини не забудеться ніколи.

Звідки ж береться милосердя? Його не купують, не продають у “секонд хендах” як зношену річ, не беруть на прокат. Його своїм дітям закладають батьки. Традиційним є вважати, що церква – осередок милосердя. Радять ходити туди в скрутну життєву хвилину. Мовляв, там тобі допоможуть, адже працюють в церквах лише добрі люди. Та, напевно, не тільки в мене виникають сумніви щодо цього. Церква останнім часом стала занадто вже меркантильною. За панахиду, хрещення, благословення, сповідь та інші обряди людям доводиться немало платити. Газети майорять фотографіями із зображеннями священиків на крутих джипах. Дійсно, я завжди коли ходжу до церкви, спостерігаю картину, як з іномарки виходить священик, як до нього підбігають скалічені горем люди, прагнуть хоча б доторкнутись до служителя Господу, а він грюкає дверцятами, киває волохатою головою і зникає “за куліси”. Цікаво, за які кошти в нього ота машина? Так, я на щось натякаю. Корисливі наміри часто приховують за модним нині милосердям.

На телеканалі «Інтер» виходить в ефір програма «Дитина шукає родину». Продюсери шукають сироті з дитячого будинку дві сім`ї. Дитина, поспілкувавшись з обома сторонами, повинна обрати ту родину, яка їй найбільше сподобалась. Ситуація двобока. Те, що сироті знаходять щастя, люблячих людей та міцну родину – великий плюс. Можна сказати, змінюють життя на краще. А от та гра почуттями людей, яку нам нав’язують продюсери телеканалу, засмучує. У студії завжди море сліз, купа нервів та переживань. Такими жорстокими правилами шоу продюсери змушують плакати не лише прийомні родини і дитину, але й телеглядачів. Та все ж таки радує, що на очах мільйонів людей створюється нова міцна родина.

Часто, прагнучи бути в центрі уваги, зірки здатні майже на все. “Милосердя нині в моді? Добре, тоді треба організувати якусь доброчинну акцію”.

Відома усім голлівудська кіноакторка Анжеліна Джолі всиновлює дітей з усіх куточків світу. Одні звинувачують її в “показушності”, інші прирівнюють до еталона справжньої жінки. Та чи від щирого серця вона це робить, залишається загадкою.

Також в Інтернеті з’явилась інформація про те, що голлівудські зірки Кім Кардаш’ян, Зоі Салдана та Дженіфер Лав Х’юіт вийшли в День Подяки на вулиці Лос-Анджелеса, щоб взяти участь в доброчинній акції. Разом з іншими учасниками-волонтерами, вони, одягнувши червоні фартухи, стали за столики, щоб нагодувати в цей день усіх безпритульних людей. Зірки із задоволенням позували фотографам та давали інтерв’ю численним журналістам із телеканалів. Підозрюю, що після цього рейтинги акторок значно підвищились, цікавість до їхніх персон зросла. Як тут повірити у безкорисливість та щирі наміри допомогти безпритульним? Піаром аж смердить. Сподіваюсь, що їжа була свіжою та смачною, а безпритульних потім не змусили відпрацьовувати безкоштовний обід.

Французька співачка, акторка Бріджит Бардо є палкою захисницею прав тварин. Усі газети останні двадцять років пишуть про її хрестовий похід на захист покинутих собак або мавп, над якими проводять різні наукові дослідження, – на захист усіх, хто страждає і не може поскаржитись. Бріджит відмовилась поїхати в Голівуд, щоб заробити статок, тому що не полюбляє їздити, а подалась на край світу, на Аляску, аби врятувати дитинчат тюленів. Не впевнена щодо щирості її намірів, проте, уявивши порятунок беззахисних дитинчат тюленів, я стала на сторону Бріджит. Не розумію як можна вчинити інакше. Навіть якщо милосердя керує її вчинками на 50 %, а інші 50 займає піар, то це теж досить непогано.

Скільки ще подібних новин! Скільки прикладів прояву милосердя до оточуючих. Можливо більшість людей сприймає це як своєрідну дань моді. Як вчинити – байдуже ставитись до проблем оточуючих чи допомагати їм, – право вибору кожного…

Леся Сухомлин,

студентка-журналістка Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ