Не лише декларувати гендерну рівність…

10360622_964650656879524_3850164622912769526_n

Як і планувалося, у конференц-залі БДПУ Оксана Кісь та Ганна Улюра прочитали відкриті лекції на теми: «ЖІНОЧІ ОБЛИЧЧЯ ВІЙНИ: ФЕМІНІСТСЬКІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЖІНОЧОГО ДОСВІДУ УЧАСТІ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ» та «АРХАЇЧНІ» ТЕКСТУАЛЬНІ ПРАКТИКИ ЯК ТЕХНІКИ ЖІНОЧОГО ПИСЬМА». Після лекцій науковці відповіли на декілька запитань:

– Ганно, гендер – це соціальний рід. Як ви вважаєте, гендерні стереотипи виживають завдяки тому, що аудиторія необізнана у понятті чи тому що так простіше?

– Я думаю, що стереотипи – це річ дуже корисна, і не можна говорити, що вони виживають чи не виживають. Стереотипи, зокрема і гендерні, я щиро впевнена, є структурами соціальними, вони допомагають адаптуватися. Коли ми зустрічаємось з чимось, чого не знаємо, ми реально починаємо з фізичного шоку. Стереотипи насправді дуже корисні, для того, щоб адаптуватися в соціумі. Тішить, що вони насправді динамічні. Якщо ми повернемося на 20 років назад, то побачимо, що вони дійсно змінюються.

– На вашу думку, які професії найбільш дискримінують жінок?

– Важке питання. Тут питання не в професії, а в особистому виборі: чи ця професія є вибором жінки? Чи вона їй нав’язана? Професія не є фактом дискримінації, так як яке ставлення є в цьому середовищі для жінки, як вона дозволяє до себе ставитися, і як вона для себе ставиться у цьому середовищі? Звичайно, що важка фізична праця, як нам здається, жінку дискримінує, але я не викидаю того факту, що це особистий вибір жінки. Або ж: ми не маємо сприймати домогосподарку як неповноцінну жінку (ми такі інтелектуалки, а вона домогосподарка і вона дискримінована, її треба рятувати – не факт, це просто може бути особистий вибір).

– Оксано, а на вашу думку, які професії найбільш дискримінують жінок?

– Думаю, що мова йде не стільки про професії, які дискримінують жінок, а про можливість жінкам обирати професію, в яких вони хотіли чи могли самореалізуватися. Почнемо з того, що було в трудовому законодавстві України, яке, здається, не змінювалося з 1975 року, існують положення, згідно з якими, є 500 професій взагалі недоступних жінкам. Тобто – це обмеження, які накладені з міркувань охорони здоров’я жінок і через те, що певні види занять є шкідливими або небезпечними, тому вони є недоступними для жінок. Парадоксально, але самі ці професії є найбільш високооплачуваними. Наприклад, шахтарська праця. І якщо б наша країна не лише декларувала гендерну рівність, а й намагалася втілити її на практиці, то надала би можливість жінкам самим обирати: ризикувати їм своїм життя і здоров’ям чи не ризикувати?

– Ганно, Важко жінці в науці? Чи можете дати кілька порад нинішнім студенткам, які вирішили «вдаритися в науку»?

– Є така теорія, майже анекдотична: кажуть, що жінки проходять у ту професію, де закінчуються гроші. Тобто, от чому лікарі на Заході переважно чоловіки? Це страшенно престижно, і це добре оплачувана професія. Чому в нас – жінки? Бо там копійки. Чому виховательки? Саме тому, що це страшне навантаження, дуже низький соціальний статус, мало платять. Чому, до речі, в 90-х роках було багато письменниць? Бо перестали за це платити гарні гроші. Це смішна така концепція фемінності, як на мене, але наука якраз підпадає під гендерну прекрасність. Жінок у науці зараз багато, навіть у технічних науках. Питання в тому, чи важко? Важко, звичайно! Але не треба застосовувати чужі поведінкові моделі: тобто, не треба ставати таким чоловіком, щоб бути в чоловічому середовищі. Не треба робити протилежного: ставати «кокєткою», працювати на своїй жіночності. Головне – робити свою роботу.

– Оксано, ви пропонуєте вводити у лексику фемінітиви. Не вважаєте, що є літературні норми, й фемінітиви будуть у багатьох випадках не дуже доречними?

– Я переконана, що наша мова віддзеркалює дискурс, спосіб мислення, а дискурс наш впливає на те, як ми діємо, як ми оцінюємо певні явища, як реагуємо на певні обставини тощо. Мова не тільки віддзеркалює, але певною мірою й творить соціальну реальність… Тому через зміну в мові ми зможемо змінювати й соціальні практики. Наше сприйняття жінок і чоловіків в певних професіях на певних посадах. Якщо в мові не відображена жіноча присутність, в професії молодим жінкам дуже важко сприймати цю сферу як таку, де вони зможуть себе реалізувати. Коли весь час писати: «письменник-письменник-письменник», дівчина, яка має подібний хист, не відчуває зв’язку з цією професією. Українська мова піддається творенню фемінітивів, в ній існують засоби, за допомогою яких можна утворювати жіночій рід від іменників на позначення посад та професій достатньо успішно. Вони можуть звучати трохи незвично, але це не причина, щоб від цього відмовлятися. Скажімо, на початку ХХ століття, дуже незвично виглядали жінки в штанях, і когось це вражало й шокувало, викликало осуд. Однак, час минув і до цього звикли, це сприймається нормальним. Вже ні в кого не викликається дивувань. Це стало звичною подією повсякдення. Так і в мові: спочатку щось може виходити за межі норм, але почнімо з того, що в нас є за нормою? Якщо мовна норма є андроцентричною, орієнтована на чоловіка, як стандарт, від якого утворюються всі інші форми, чому б нам не спробувати цю норму трошки підважити, змінити збалансувавши її в гендерному аспекті. Звичайно деякі слова важко трансформуються у фемінітив, наприклад мені досі важко казати, що я історикиня. Українська мова надає можливість для творення. Цілком природно звучить кандидатка наук, професорка, лекторка. Насправді не так все страшно. Певні зміни, особливо свідомі, потребують певних зусиль, і ці зусилля потрібно певним чином докладати, якщо ми хочемо, щоб світ навколо нас справді змінювався згідно з нашими очікуваннями й бажаннями. Це питання цілеспрямованих і свідомих зусиль.

– Які ваші враження від нашого наукового конкурсу?

– Дуже важливо, що конкурс гендерних студій відбувається, ініціюється, підтримується і фінансується МОН. Якщо зважити на те, що гендерні студії не є інституційно-оформленою дисципліною, той факт, що він має підтримку з боку Міністерства – це дуже важливий момент для подальшої інституціоналізації цієї ділянки, для набуття нею повноцінного академічного статусу, для того, щоб відповідні підходи набували поширення власне в вищій школі. Це сам по собі дуже позитивний момент, що такі конкурси відбуваються. Що стосується безпосередньо цієї події, я не вперше брала участь у журі конкурсів студентських наукових робіт з гендерної тематики, вражена прозорістю цього конкурсу. Не було помітно елементу корупції. У відборі переможців керувались критеріями переважно академічними, фаховими, а не якимось сумнівними.

– Ганно, що скажете ви? Ваші враження про наш науковий конкурс?

– Я переконана, що це дуже корисна справа. Це був перший конкурс, в якому я брала участь. Я не працюю зі студентами, я працюю з аспірантами. І тут я бачу, звідки вони з’являються, умовно кажучи (сміється). І це дуже такі світлі діти, технічні, страшенно вправні діти. Я дивлюся, що це вже абсолютно сформовані науковці. Вони – захоплені. Тобто це такі діти, які чітко розуміють, що вони не йдуть у статусну професію. Це – служіння. Потрібно від багато чого відмовитися, щоб це робити. Мені страшенно сподобалося. Мене це надихнуло. В мене з’явилися власні думки. Мене тішить те, що такі процедури відбуваються, і я взяла в них участь.

Дар’я Калюжна,
студентка-журналістка БДПУ

Світлини Юлії Мельнікової


Поділитися:

  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • Blogger
  • Мой Мир
  • Одноклассники
  • Print
  • RSS
comments powered by HyperComments

Система OrphusЯкщо Ви знайшли помилку на сайті, просимо повідомити про це адміністратору. Виділіть текст з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter. Дякуємо!

About Олександр Степаненко

In The Name Of The Moon!