Романи сучасної Людини

Щоосені в Бердянському державному педагогічному університеті проходить Міжнародна наукова конференція, на яку приїжджають гості з різних вишів України, близького та далекого зарубіжжя. Цьогоріч науковці подискутували на тему феномена казки в літературі, фольклорі і медіа. В рамках конференції з 1999-го року проводяться зустрічі із сучасними українськими письменниками.

До нашого міста завітала почесна гостя – київська письменниця Тетяна Белімова. В 2013 році молода авторка на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова» з романом «Київ.ua» посіла ІІІ місце, а в 2014-му – за роман «Вільний світ» отримала І місце. На цьогорічному Львівському форумі видавців книгу було презентовано від видавництва «Клуб сімейного дозвілля».

Про історію написання романів, пошук музи й свою літературну діяльність Тетяна Белімова розповіла на зустрічі, яка відбулась 26 вересня в головному корпусі БДПУ.

«Я вважала, що могла допомогти
Ікару й Пенелопі»

Найбільше, що вразило письменницю в нашому місті – це те, що педагогічний університет знаходиться на березі моря. На початку зустрічі Тетяна одразу закликала всіх письменників-початківців не припиняти своєї діяльності, занотовувати власні думки й переживання. Адже кожного дня спостерігаючи за морем, можна віднайти багато образів та незвіданих почуттів.

Невеличкі прозові тексти, нариси, есеї пані Тетяна писати почала ще в школі. Вважає, що молодій людині писати прозу важко, бо їй поки нема чого розказати світу, життєвий досвід ще не настільки серйозний, аби створювати великі цікаві історії. Пізніше, коли вступала до Київського національного університету, вирішила обрати собі за фах філологію, україністику. В студентські роки ходила до літературної студії, виступала на радіо, публікувалася в різних збірниках та виданнях. Але тоді до творчості її це не спонукало.

Згодом Тетяна Белімова займалася літературознавством: вступила до аспірантури, написала дисертацію й почала викладати в університеті «Україна». Відверто кажучи, себе в тому ряду письменників, про яких постійно говорила студентам, писала в підручнику «Проза українського модернізму 20-х років ХХ століття», не бачила.

«Я маю троє дітей, так сталося, що другий і третій декрет злилися в довгих шість років сидіння вдома, – розповідала письменниця, – та в один момент зрозуміла, що дуже хочу виплеснути назовні все те, що тримала в собі раніше, – так знову почала писати. Мені здавалося, що про своє життя писати негарно, про чуже – хтось може образитись. Тому переписувала сюжети античних грецьких міфів. З сучасної точки зору, я знала як допомогти Ікару, щоб він не розбився, як зробити краще Пенеполпі, щоб вона не мучилась без Одіссея… Потім я зареєструвалась на літературному Інтернет-сайті, де виставила свої новели для більш широкої аудиторії. В мене з’явилося своє коло читачів».

Голлівудське нагородження українського митця

Завжди повинна бути якась достовірність, щоб читач тобі повірив. Коли 31 глава роману «Київ.ua» була написана, хтось із знайомих порадив їй відправити роботу на «Коронацію слова». Тетяна вирішила порадитись зі своїм учителем Юрієм Ковалів, який сказав, що цей роман досить нормальний, читабельний, але в історію української літератури не увійде. Все ж таки головний учитель дав добро, і молода письменниця відправила свою роботу на конкурс.

«Через декілька місяців мені зателефонували й запросили на нагородження. Для мене це було досить неочікувано, – пригадує авторка. – Спочатку я розплакалась, потім почала сміятись. За чотири дні підготувалась до церемонії, яка відбувалася з усіма урочистостями: червона доріжка, вечірні сукні, спалахи фотокамер, безліч відомих та впливових людей…Коли вже сиділа в залі й очікувала на свій вихід, то навіть не сподівалася, що отримаю премію».

Від 3 до 5 тисяч рукописів романів щороку надходить на конкурс «Коронація слова». Багато маститих письменників декілька років поспіль беруть в ньому участь, але не отримують ніяких відзнак. А молода авторка з першого разу була нагороджена премією. Завдяки цьому конкурсу вона з людини, яка щось пише й публікує в Інтернеті перетворилася на письменницю. На тому ж вечорі до неї підійшли представники «Клубу сімейного дозвілля» й запропонували співпрацю. Це видання жінка запримітила для себе ще давно, тому не розмірковуючи погодилась.

«Я хочу бути чесною з читачем.
В мене інші письменницькі завдання»

Другий роман під назвою «Вільний світ», щоб встигнути відправити на конкурс, Тетяна Белімова написала за два з половиною місяці. Він складається з двох історій сільської і міської родини, в яких сини потрапили до Німеччини. Один із героїв цієї книги ще й досі живий, і може навіть приїде в жовтні на презентацію до Києва. 5 червня цього року в приміщенні київського Будинку офіцерів відбулась церемонія нагородження. Зважаючи на війну, все було досить стримано і скромно. Коли Тетяну викликали на сцену і сказали, що її роман отримав І премію – була величезна радість!

«Твори у стилі постмодернізм мене захоплюють, але така манера написання для мене чужа. Іронія, сарказм, гра… це не про мене. Я хочу бути чесною із читачем, – відверто зізналась авторка.Мені хочеться розказати історію. У сучасній літературі особливістю є те, що тут немає ніяких рамок. Якщо письменник ходить на межі дозволеного, або за її межами – це його право. Якщо є читацька аудиторія, то чому б ні? А в мене просто інші письменницькі завдання».

Молода письменниця дуже любить до глав своїх романів підбирати пісенні епіграфи, прочитавши які, читач одразу налаштується на хвилю, легше сприйматиме сюжетну лінію. Тобто певні елементи естетики постмодернізму на неї, як на автора, також впливають.

Після завершення розмови та автограф-сесії представник ради з питань національно-патріотичного виховання громадян Бердянська Ігор Зубрицький подарував Тетяні Белімовій декілька книжок з історії міста. Також придбав для бібліотеки Бердянська книгу молодої авторки, яка тепер поповнить нашу інтелектуально-патріотичну бібліотеку.

«Митець повинен бути просвітником»

Після офіційної зустрічі пані Тетяна з радістю відповіла на декілька питань, які найбільше хвилюють не лише студентів, а й тих, хто в цей складний час взяв на себе просвітительську місію.

Що в Бердянську найбільше привернуло вашу увагу?

Дуже приємне затишне маленьке містечко. Що найперше кидається в очі – жовто-блакитні стовпчики. Зрозуміло, що жителі прагнуть до патріотизму. Оскільки тут прикордонний регіон, то відчувається тривога. Коли їхала сюди, бачила вказівники з надписом «Новоазовськ», який вже окупований російськими військами…

Ви маєте кілька патріотичних віршів. Зокрема у вірші «Відкривай!!!» пишете: «Відкривай, «старший брат», панувати в моїм краю!». Гадаєте, поезія здатна змінити мислення людей?

Між нами і читачем існує інформаційний простір, який потрібно постійно заповнювати. Вважаю, що письменник зараз повинен невпинно промовляти до народу. Особливо важливо говорити речі, які б спонукали до добра, гуманістичного погляду. Якщо зараз, під час війни, ми цього не зробимо, то згодом прийде хтось інший, і скаже щось інше. Митець повинен бути просвітником, як це було раніше.

Студенти, яким ви викладаєте історію української літератури, читають ваші книжки?

Звісно! Але критики з їхнього боку не чула. І не тому що я суворий викладач.

Які вони – сучасні студенти?

Вони дуже різні, з ними цікаво працювати. Я ніколи не поділяла думки, що «зараз молодь якась не та». Мені дуже приємно дізнатись, про що думає молодь, що відчуває.

У вас велика родина – чоловік, троє дітей. Чи вистачає часу на викладацьку, письменницьку діяльність?

Мої діти знають, що мама – письменниця. Буває, зачиняюсь у спальні, починаю писати, тоді вони вже розуміють – маму краще не чіпати. Старша донька, якій 12 років, ходить зі мною на радіо на інтерв’ю, теж намагається писати оповідання. Її перші кроки я підтримую, але ніколи не змушую писати.

Який сучасний твір ви б порадили почитати?

Було б непогано почитати Марію Матіос «Нація», Юрка Іздрика «Воццек». А взагалі, треба просто багато читати. Наприклад, я читаю 2-3 книги на тиждень. Завдяки сучасним можливостям з’явилися аудіокниги, які значно полегшують життя. Коли їхала до вас у Бердянськ, скачала собі аудіокнигу Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Під час Революції гідності й війни на сході країни ви помітили якісь зрушення в сучасній українській літературі?

Багато хто організовується в творчі загони, відвідує зону АТО, поети виступають зі своїми патріотичними віршами, кладіть їх на музику. Із виданих творів найпопулярнішим є «Теплі історії про Майдан» Христини Бердянських. Деякі письменники зараз збирають матеріали і планують писати про війну. Я б також хотіла написати щось про сьогоднішні криваві події в Донецькій та Луганській областях.

У нашому університеті є альманах «Вітрила», де студенти публікують свої перші твори. На вашу думку, це хороший старт для письменника?

Звичайно! Особливо якщо редактор не публікує все, а робить певний відбір, вказує на помилки. А щоб вийти за межі студентської збірки, людина сама повинна цього прагнути, брати участь в конкурсах та літературних фестивалях. Наприклад, видавництво «Смолоскип» щорічно проводить гранти для поетів і прозаїків. Переможець отримує право безкоштовно опублікувати свою збірку.

Ми можемо сподіватись, що Бердянськ буде відображено в одному з ваших майбутніх творів?

Можливо, якимось епізодом… Розумієте, щоб написати текст про місто, його потрібно добре знати, воно повинно в тобі прорости. В подальшому, якщо я проведу тут якийсь час, надихаюсь морем, наберусь яскравих вражень, може й напишу щось про Бердянськ.

Леся Сухомлин,
студентка-журналістка БДПУ


Поділитися:

  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • Blogger
  • Мой Мир
  • Одноклассники
  • Print
  • RSS
comments powered by HyperComments

Система OrphusЯкщо Ви знайшли помилку на сайті, просимо повідомити про це адміністратору. Виділіть текст з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter. Дякуємо!

About Олександр Степаненко

In The Name Of The Moon!

она)
2014-10-01 02:07:14
умничка)