Наш календар

4 березня – 205 років від дня народження Михайла Михайловича Вербицького (18151870), композитора, церковного і громадського діяча, автора Гімну України. Народився  на Лемківщині (нині територія Польщі) в родині священика. Освіту здобув  у Львівській Духовній семінарії, музичну – приватно, мав гарний голос. Виховувався на музиці видатних українських композиторів М. Березовського та Д. Бортнянського, а також на творах В. Моцарта, Й. Гайдна. Оволодів грою на гітарі, написав посібник гри на ній «Поученіє Хітари» та численні твори. Звернувся до теми релігійної музики: створив літургії на мішаний хор, композиції, зокрема «Ангел вопіяше», які звучать у церквах і до сьогодні. У період відродження українського театру  написав музику для понад 20 вистав, створив побутові мелодрами. Прочитавши на початку 1864р. вірша П. Чубинського (із Наддніпрянської України) «Ще не вмерла Україна», написав до нього музику; це поєднання виявилося епохальним, бо і слова, і мелодія – окремо, а надто в поєднанні, стали вселенським джерелом  українського духу, його сили у часі і просторі і в позавимірності, і тому твір відразу набув надзвичайної популярності, урешті, став Гімном . З 1956 р.і до кінця життя проживав у с. Млини на Яворівщині (нині поблизу кордону з Україною в районі Перемишля), займався педагогічною діяльністю, творчістю. У квітні 2005 р. у с. Млини на могилі М. Вербицького урочисто відкрито каплицю-пантеон.

5 березня – загинув у бою з енкавеесниками Роман Осипович Шухевич (19071950), один з найвищих чільників національно-визвольного руху середини ХХ ст., розпочинав зі спротиву польському гніту, мав вищу технічну освіту. Жертвами тотальної помсти, характерної для більшовицького режиму, стали його рідні: батько Йосип і мати Євгенія загинули на засланні, брата Юрія, інженера-геодезиста, замордовано у Львівській тюрмі (1941), сестру Наталію, студентку Львівського медінституту, в 1940р. засуджено на каторжні роботи, дружину Наталію арештовано в 1945 р., дітей Марійку і Юрія забрано до дитбудинку, останній згодом відсидів 32 роки таборів.

8 березня – минає 890 літ з дня народження Кирила Турівського (11301182), єпископа, мислителя, проповідника. Народився на Гомельщині, мав ґрунтовну освіту, знав декілька мов. Змолоду присвятив себе Богові, став видатним церковним проповідником, є автором багатьох повчань, урочистих Слів. Збереглася  велика кількість цих творів, притч, зокрема, «Притча про душу і тіло», «Сказаніє про чорноризький чин», остання розповідає про смиренність, терпіння, увагу до своєї душі. В 1182 р. залишив єпископство, решту життя провів у молитвах і творчості в монастирі м. Турова.

8 березня – 160 років тому народився Порфирій Данилович Демуцький (18601927), композитор, фольклорист, хоровий диригент. Походить з с. Янишівка на Київщині, музичну освіту здобув у Київській Духовній семінарії, медичну – в Київському ун-ті. Працюючи лікарем, збирав і обробляв народні пісні, організовував народні хори. З 1918р. професор муз.-драматичного ін.-ту ім. М. В.Лисенка, активно пропагував українські народні пісні, є автором вокальних творів на вірші Т. Шевченка і ін. авторів.

9 березня – минає 206 літ від дня народження  Тараса Григоровича Шевченка (18141861), поета, художника, мислителя. Створений у спадок сучасникам і нащадкам «Кобзар» не підлягає усталеним поцінуванням творчості, бо його видосвіт сягає далеко за їх межі – у безмежжя. Позаяк «Кобзар» є скарбничим народного духу, квінтесенцією всього національного, родового, кореневого, то ж – противагою безмайбутньому, масовидному, бездуховному; він і нагад про наші втрати, і докір нам за нашу легковажність і зневіру. 160 років тому в березні 1850р. в умовах солдатчини Шевченко продовжує працю над 13-ма віршами, розпочату ще в січні, серед них – «Лічу в неволі дні і ночі…», «Не молилася за мене…», «Мені здається, я не знаю…» і ін., які пронизані тугою за Україною – реальною і омріяною, торкаються теми славної козаччини,  людських життєвих сюжетів.

9 березня минає 140 років від народження Василя Івановича Сімовича (18801944), мовознавця, філолога, громадського і культурного діяча. Народився на Тернопільщині, закінчив  Чернівецький ун-т. Був ректором  Празького ін.-ту, Львівського ун-ту, видав з коментарями твори Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки. Був першим найвизначнішим українським фонологом празького напрямку, підходив до мови як вияву духовності нації, є автор праці «Рідна мова й інтелектуальний розвиток дитини» (1934).

13 березня – 60 років від дня народження українського поета, прозаїка, перекладача,  віцепрезидента Асоціації українських письменників Юрія Ігоровича Андруховича

 (1960).

19 березня – 90 років від дня народження української поетеси Ліни Василівни Костенко (1930).  Українська письменниця, поетеса-шістдесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989). У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка численних поетичних збірок, поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

21 березня – 150 років тому народився Олександр Гнатович Лотоцький (18701939), письменник, публіцист, історик церкви та церковного права, педагог, економіст, громадсько-політичний діяч. Походить з родини священика с. Брониці на Поділлі. Після закінчення Київської Духовної академії працював у царських урядових установах, ініціював перше повне видання «Кобзаря» (1907), добився друку першої української енциклопедії. З осені 1917р. активний учасник українського визвольного руху: чільник Генерального Секретаріату УНР, посол УНР в Туреччині, в екзилі в 192738 роках міністр внутрішніх справ УНР, член уряду, засновник і директор Українського Наукового ін-ту у Варшаві, видавництва «Вік». В часи Директорії  домігся  проголошення автокефалії Української Православної Церкви. Є автором  виняткових праць – «Українські джерела церковного права» (1931), «Автокефалія» і ін., в яких довів різницю і розмежованість історій церкви в Московщині і в Україні, канонічні засади української автокефалії. Його перу належать оповідання «Батьків гріх», «Заручини» і багато ін., численні переклади грузинських поетів.

24 березня – минає 120 років від дня народження Івана Семеновича Козловського (19001993), співака, культурного і громадського діяча. Народився на Київщині, закінчив Київський музично-драматичний ін-т, розпочав співати з 1918р., з 1926 по 1954рр. у Великому театрі Москви. Мав надзвичайної краси голос – ліричний тенор, у репертуарі – понад 50 найрізноманітніших партій з класичних шедеврів, вокальних творів, українських і російських пісень, романсів, а також виконував і політично небезпечні українські пісні на сл. Т. Шевченка, про січових стрільців. Все життя опікувався не одним поколінням талановитої юні с. Мар’янівки, побудував у селі музичну школу. Його заповіт – поховати у рідному селі – проігноровано, а український спів довгий час не видавався. За життя в закордонні гастролі не допускався, бо його не менш знаменитий брат Федір у 1919 р. не повернувся з творчого зарубіжного турне з-за загарбання України більшовицькою Московщиною.

28 березня – 150 років від дня народження Юліана Олександровича Бачинського (18701940), політичного і громадського діяча, публіциста, дипломата. Народився на Тернопільщині. Правничу освіту здобув у Львівському і Берлінському університетах. Брав активну участь у визвольному русі 1917-20 років, був послом  УНР у Вашингтоні. В 1895р. опублікував свою видатну працю «Ukraina irredenta» («Україна уярмлена»), в якій на підставі аналізу еміграції українців-галичан став першим, хто обґрунтував потребу і неминучість створення української соборної держави під девізом: «Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!». Вважав здобуття незалежності  Україною – головною передумовою її дальшого соціально-економічного і культурного розвитку. Після поразки визвольного руху в 1921р. емігрував до Німеччини. Попри все з часом став на позиції  допустимості співпраці з московськими більшовиками, за що поплатився власним життям: після прибуття працювати у підрадянську Україну в 1932р., в кінці 1934р був засуджений до 10 років таборів, де і помер, його катами із НКВС були Бордон, Гольдман, Грушевський і ін.

Над випуском  працювали:
Степан Герилів,
Володимир Пилипенко,
Анна Волканова


Поділитися:

  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • Print

Один коментар до “Наш календар”

  1. Добрий вечір, дорогий друже Степане! У Тебе виходить не газета, а лялечка. Ще не все перечитав, але, поза всяким сумнівом, це – найкраща українська студентська (вишівська) газета!!!

Коментарі закриті.