Сліпе кохання

12_01_2014Холодний зимовий вечір пронизував її тіло до самих кісток. Вона йшла вулицею рідного міста, наспівувала пісеньку з дитинства та задивлялася на будинки, в яких світилися вогники. Повз неї пробіг хлопчина з гітарою на плечах. Він не помітив її зацікавленого погляду та ледве помітну усмішку. У нього, напевно, багато справ, навіщо ж втрачати дорогоцінний час на якусь божевільну, яка нічого не тямить у музиці. А вона впізнала його. Як же їй не впізнати того, хто безсоромно вкрав її думки. Це сусід Павло, який разом зі своїм другом пише музику та слова до пісень. Їх творчість надто кульгає, але їм про це ліпше не говорити, адже хлопці сприймають критику так, як собака кішку, тобто неоднозначно. Ніби й слухають її, проте бувають неабиякі сварки з тими, кому їх творчість здалася не надто досконалою. Дівчина не відноситься до тих, хто зміг би сказати хоча б одне погане слово у бік Павла. Її серце починало битися у сотню, ні, тисячу разів швидше, коли десь поблизу з’являвся нестриманий, емоційний та брутальний Павло. Вона була закохана у нього з дитинства, а він, гордовитий та себелюбивий хлопчина навіть не дивився на неї. Вона тремтіла, коли він проходячи з друзями кидав на неї свій холодний, пронизливий погляд, адже для неї він був найніжнішим за мільйон білих пір’їнок. Дівчина, така наївна та «зелена», недосвідчена у справах «амурних» була впевнена у взаємності. «Він закоханий не менше мене» – заспокоювала вона себе темними ночами, а подушка потопала у солоних сльозах. Та не розуміла, чого ж він не підійде до неї, не прошепоче ті заповітні слова, на які вона так довго чекала. «Будь твоя ласка, подивись на мене ще один разочок… Любий мій, потерпаю від болю…». Вона щоночі плакала за ним не жаліючи сліз, а вдень думала про нього, немов про святого… А хіба він святий? Хіба що тільки для неї, сліпої у коханні дівчини.

Наспівуючи пісеньку, вона попрямує додому. Там її чекатимуть батьки, старий кіт та давно приготовлена вечеря. Вона сяде за стіл, а мама скаже, що каша вже охолола. «Та нічого, холодну поїм» – відповість. Думками дівчина буде з ним, таким недосяжним та безмірно любим її серцю. А Павло разом з друзями буде пити пиво, дивитися футбол по «ХSPORT» і «перетравлювати» в голові власні думки, в яких немає її.

«Мамо, а як ти зрозуміла, що тебе тато любить?» – запитає вона за однією з таких вечерь.

«Як же таке не побачити? У людини око світиться, немов місяць… дивиться на тебе з ніжністю… Словами не розказати».

«Ех, чари…» – тихо прошепоче дівчина.

І ось так стоїть посеред вулиці та дивиться на того Павла, а йому діла до неї немає. І цього зимового вечора, такого морозного, холодного та непривітного, вона вирішила заявити про себе. «Павле, привіт! Як справи? Мені так твої пісні подобаються! Вони…чарівні!» – ось що я йому скажу. «Нехай знає, що я люблю його! Я все йому розповім і тоді він знатиме про мої почуття» – та це лише думки…

Хлопець пройшов повз неї та пішов далі, а вона супроводжувала його своїм палким поглядом. Вона дивилася, як він зупинився біля дерева та на щось чекав. «Може друга чекає?» – подумала вона. Слідкує. Стоїть немов те дерево, під яким чекає її кохання. «А може то шанс? Треба підійти ближче, і, можливо, він побачить мене, а я все йому розповім…» – переповнена щастям думала дівчина – «А раптом на мене чекає? Може побачив, що я стою та й чекає?». Вона зібралася йти до нього, вже зробила кілька кроків вперед та раптом побачила… дівчину, яка усміхнена та щаслива, бігла йому на зустріч та махала своєю тендітною ручкою. Вона підбігла до нього, а він обійняв її, притулив до себе та поцілував. Посміхаючись один одному вони прямували до того місця, де схвильована та окаменіла стояла Вона та дивилась йому прямісінько у вічі. Чи можливо передати всю ту біль, яка заволоділа її душею? До горла підкотився неприємний ком, який не жаліючи душив її, а очі потонули у гірких, сповнених страждань сльозах. «Ні, я не вірю! Як це так? Він любить мене…» – шепотіли її пересохлі, потріскані від морозу губи. Його дівчина щось палко розповідала, а він дивився на неї очима, які світилися, як місяць посеред зоряного неба, наповнені почуттями, любов’ю! Вони проходили повз задерев’янілу дівчину, та Павло кинув на неї байдужий погляд, це все, що вона має від нього за свою вірну любов.

«З Днем Святого Валентина, Павле…» – майже вголос сказала дівчина, дивлячись, як він назавжди йде з її життя…

Кристина Корінець,

12_01_2014_2

студентка БДПУ


Поділитися:

  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • Blogger
  • Мой Мир
  • Одноклассники
  • Print
  • RSS
comments powered by HyperComments

Система OrphusЯкщо Ви знайшли помилку на сайті, просимо повідомити про це адміністратору. Виділіть текст з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter. Дякуємо!

About Олександр Степаненко

In The Name Of The Moon!

Та, що пахне кавою
2014-02-13 08:49:52
очень даже не плохо))))
вона
2014-02-13 15:49:52
собака сприймає кішку неоднозначно? як то?))