Сторінка з життя, яку не хочеться повторювати…

ф1

   Минув страшний рік для хлопчиків і дівчаток, для батьків і дітей, але найстрашніше – для мужчин. Для чоловіків, татусів, дідусів та братів цей час видався найдовшим у їхньому житті, бо вони захищають нашу неньку Україну. Але там, на передовій неможливо перемогти, якщо тил не буде надійним. Волонтерський загін БДПУ «Наші Атланти» якраз влаштовує хлопцям спокій і затишок, принаймні, намагається це робити усіма силами.
   Учора, 10 вересня, в актовій залі Бердянського державного педагогічного університету відзначали важку річницю волонтерського загону «Наші Атланти». Анетта Омельченко, Володимир Федорик, Софія Філоненко та Степан Герилів, як засновники, ділились надбаннями, страхами та перемогами, які відбувались протягом всього року.

ф2

   Початок історії Бердянського загону почався минулорічного 24 серпня, коли Анетта Омельченко дізналась, що її син Олексій (випускник БДПУ) вирішив допомагати Україні виборювати свою Незалежність та опинився на передовій, у Пісках. Тоді, у вересні в кабінеті першого проректора БДПУ Володимира Федорика зібрались Анетта Іванівна, Софія Філоненко та Степан Герилів й вирішили організувати волонтерський загін. З початку над назвою міркували дуже довго, але все ж таки зупинилися на Атлантах, «Наших Атлантах».

   За 365 днів було зроблено дуже багато: 19 виїздів з найрізноманітнішою допомогою на передову та близько 50 тонн необхідних для армії вантажів. А скільки було зроблено для воєнного шпиталю…

   Регулярно «Наші Атланти» допомагають збирати кошти на ліки та аптечки для солдат у зоні АТО. Взагалі, одне з пріоритетних завдань загону – допомога медичному персоналу. Куйбишевський (або зараз Володарський) шпиталь та бердянські лікарі, які стали військовими, неодноразово зверталися за допомогою до «атлантівців». Починаючі з жовтня 2014, волонтери регулярно відправляли гуманітарну допомогу лікарям до АТО.

   «Зустріч, яка відбулась сьогодні – вона експромтна», – говорив у своєму виступі один із засновників Степан Герилів. – «Не було ніяких репетицій! Ми просто хотіли зібрати вас всіх та щиро подякувати за допомогу!».

DSC_0017     DSC_0030

 Спочатку організаторів загону було всього 4 людини, а зараз «атлантівців» – десятки та сотні. Степан Миколайович відповідальний за зв’язки з українською діаспорою з США. Багато чого надходило різними шляхами на Благодійні ярмарки. А чотири автомашини для воїнів АТО, а кілька тисяч доларів та одяг для солдат! Все це завдяки зв’язкам із друзями з-закордону. «Фотографії, які ви будете спостерігатимете сьогодні, або бачили на сторінці у фейсбуці, виключно Володимира Федорика та мої. Жодна світлина не була скачана з Інтернету. Ми щиро дякуємо усім, хто допомагав нам пекти пиріжки, плести сітки та перевозити вантажі до зони АТО. Ваша допомога безцінна!».

   «Це був важкий рік доріг», – говорив Володимир Федорик. – «Ми бачили багато, наприклад, як отець Степан лежав під машиною та ремонтував її. Коли ми їздили до хлопців, я був штурманом, а Анетта Іванівна собою захищала вантаж, будь то коробки з їжею чи з одягом. Їй було найважче, бо ящики літали в усі сторони. Ми неодноразово поверталися з синцями, але нас це не зупиняло. Ми їхали туди знову і знову». За власні кошти «нашотлантівці купили для себе по 3 бронежилети та каски, бо поїздки ставали все небезпечнішими. Усі волонтери їздили до зони АТО виключно у свої вихідні. «Звичайно, було важко, але ми не могли покинути хлопців напризволяще! При тому важко було не скільки фізично, скільки морально». Володимир Федорик сказав, що – це найкращий час в його житті, бо він бачить результат. «Доставили великий багаж. І це не кінець».

DSC_1040 DSC_1006

   Софія Філоненко поділилась своїми спогадами про те, як з’явились традиційні благодійні ярмарки у 5б корпусі: «Був момент, коли я сиділа та переглядала новини. В багатьох містах займались благодійністю: у Києві, Львові, Харкові, тощо. Формат нашого Ярмарку підказали в Інтернеті (на Фейсбуці)».

   Перший розпродаж книжок відбувся у фойє 5б корпусу 4 вересня 2014 року. «Нам бракувало досвіду, та все ж таки ми розуміли, що будь-яка матеріальна допомога  - потрібна». До ярмарку із задоволенням та розумінням залучились спочатку викладачі та студенти Бердянського державного педагогічного університету, потім жителі міста, області та країни. Не обійшлось без закордонних «вливань» у Ярмарки (США, Канада, тощо). «З нами співпрацювали Краєзнавчий музей, дитячі центри та бердянське ЗМІ. Журналістам хочеться сказати окреме «дякую» за інтелігентні сюжети про наші заходи», – говорила Софія Олегівна. На ярмарках заробили понад 40 тисяч гривень. На ці гроші закуповували усе, що було потрібно: одяг для лікарів у військовому шпиталі, матраци, ковдри, подушки та постільна білизна, теплий одяг для поранених, ліки та продукти харчування. Неодноразово допомагали вонам Нацгвардії, артилеристамЗбройних Сил України, закуповуючи форму, берці і різні снайперські прилади.

   «Щоразу веземо частинку нашого дому, спокійного життя…» – тривожним голосом розповідала Анетта Омельченко – безстрашна жінка, яка же 19 разів була на передовій. Її не зупиняли ні погана погода, ні хвороба, ні безсонні ночі – ніщо не зупиняло. Адже вона знала що і для кого вона все це робить. Мати знає ім`я кожного солдата, з яким хоч раз зустрічалася на передовій…  Пані Анетта допомагає плести маскувальні сітки, збирає харчі та одяг, організовує акції та заохочує студентську молодь до цієї нелегкої роботи. «Я хочу низко поклонитися усім як волонтер, як мати, за ваші серця та допомогу нашим захисникам» – завершувала свій виступ Анетта Іванівна.

DSC_0053 DSC_0069

   Організатори волонтерського загону щиро дякували кожній людині, які хоч якось допомогли у цій нелегкій справі. Софія Олегівна Філоненко у честь свята за свою важку працю отримала нагороду за волонтерську діяльність.

   На честь дня народження організації було багато подаровано: прапор міста та країни, сітки та ліки. Гості казали теплі слова про «Атлантівців». У відповідь, організатори замість традиційних паперових Подяк чи  Грамот вирішили подарувати гільзи патронів, привезені з поля бою, із гравюрою «Наші Атланти-2015».

   Згодом у музеї БДПУ було відкрито стенд «Наших Атлантів», де знайшли своє місце прострелена каска, прапори, патрони, та інші експонати з війни. Як сказав доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України, Ігор Лиман: «Нехай ця війна буде надбанням історії, і ми, науковці, будемо її оцінювати. Сподіваюсь, що в наступному році, ми просто будемо згадувати про заснування цього стенду».

   …Були теплі, зворушливі привітання від друзів-помічників, лунали «зажурені» пісні», не обійшлося й без квітів та подарунків…

   Про роботу волонтерського Степан Герилів написав книгу: «Наші Атланти: жертовність во ім’я спасіння». Перший екземпляр подарували найменшій «атлантівці». Вже незабаром із друкарні надійдуть перших 100 примірників книги, які отримає кожен, хто допомагав іменинникам протягом року.

   Так, багато було зроблено за ці 365 днів «нашоатлантівцями». Сподіваємось, наємося, віримо, що наступного 10 вересня 2016 року ми вже будемо вітати Анетту Омельченко, Володимира Федорика, Степана Гериліва та Софію Філоненко з тим, що Україні та її захисникам більше не потрібна буде отака їхня допомога!

DSC_0158 ф4  ф5 DSC_0053 ф6

Дар’я Калюжна,
студентка БДПУ
На світлинах автора: отак університетські «нашоатлантівці» відзначали свою першу річницю…


Поділитися:

  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • Blogger
  • Мой Мир
  • Одноклассники
  • Print
  • RSS
comments powered by HyperComments

Система OrphusЯкщо Ви знайшли помилку на сайті, просимо повідомити про це адміністратору. Виділіть текст з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter. Дякуємо!