Ті, що тримають небеса

Інтерв`ю

1929332_923475641055890_1312253617231986675_n

Останні два роки кожен українець живе лише однією мрією – поверненням миру та відновленням кордонів нашої Неньки. Однак війна триває, і поки не відлунає останній вибух всі живуть у ритмі боротьби. Життя на мирній території не робить нікого байдужим до ситуації на Сході – люди допомагають переселенцям, займаються волонтерством, зокрема, допомогою армії. Не лишився осторонь і Бердянськ. В нашому місті існують три волонтерські групи, однак сьогодні мені випала честь взяти інтерв’ю у кандидата педагогічних наук, доцента кафедри музичного виховання, Анетти Іванівни Омельченко:

8mGh40_K9HY

– Дякую, що знайшли вільний час для розмови. І перше питання – Ви, як одна з засновниць університетських «Наших Атлантів», знали, що ідея 4 людей трансформується у щось більше?

– Так, ми ніколи й не сумнівалися, що зможемо об’єднати значну  патріотичну частину населення міста й не тільки… І відрадно те, що до нас  також приєднались і переселенці, зокрема пані Любов, пан Олександр тощо. Не лишилися осторонь і приватні підприємці – Байдала В. В., Канаров В. А., Зінченко О. В. Сьогодні дуже багато людей допомагають нам готувати фронтові вантажі в зону АТО.

Анетто Іванівно, як швидко минає час для волонтера?

– Час летить. Більше, ніж півтора року ми займаємося волонтерством. Кожного разу сподіваюсь, що ця поїздка буде останньою.

Пані Анетто, що Ви відчуваєте, коли віддаєте захисникам України допомогу? Що бачите в їх очах?

– Відчуваю гордість за те, що в нас є такі захисники, такі мужні  чоловіки, біль за те, що вони в таких важких умовах. В їх очах бачу вдячність та повагу. Є бажання кожного обійняти й захистити від куль.

Чи бувають моменти, коли опускаються руки? Що тоді є стимулом?

– Не буває. Таких моментів немає, бо поки йде війна, ми потрібні їм там, на фронті. Ми не розрізняємо з нашого краю чи ні, доброволець ти чи військовий ЗСУ.

Чи співпрацюють між собою волонтерські групи Бердянська? Якщо так, то наскільки щільно?

– Так. Більше співпрацюємо з «Захистом». Часто телефонуємо для допомоги один одному, запитуємо про потреби, пропонуємо свою допомогу…

Що, на Вашу думку, є патріотизмом, в реаліях, де межа між популізмом і справжньою любов’ю до Батьківщини ледве відчутна?

– Патріотизм – це розуміння того, в якій країні ми живемо, повага до воїнів, які захищають Україну, повага до рідної культури та мови. З цього витікає все інше…

Анетто Іванівно, чого найбільше потребує нині «Наші Атланти»?

– Більше розуміння серед населення. І, звичайно, активнішої допомоги при формуванні чергового фронтового вантажу…

– Вдячний Вам за цікаве інтерв’ю. Удачі в цій важливій і нелегкій справі та, звичайно ж, швидшого повернення миру в Україну.

– Всі ми чекаємо миру. Дякую, удача нам потрібна завжди.

Розмовляв із Анеттою Омельченко
студент-журналіст БДПУ, практикант «УС»
Сергій Біленький
Світлини з архіву
«НАШИХ АТЛАНТІВ»

 

 


Поділитися:

  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • LiveJournal
  • Blogger
  • Мой Мир
  • Одноклассники
  • Print
  • RSS
comments powered by HyperComments

Система OrphusЯкщо Ви знайшли помилку на сайті, просимо повідомити про це адміністратору. Виділіть текст з помилкою та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter. Дякуємо!