«Нехай підождуть невідкладні справи. Я надивлюсь на сонце і на трави. Наговорюся з добрими людьми. Не час минає, а минаєм ми» – такими словами, з легкої руки старшого викладача Ольги Іванівни Харіної та кандидата філологічних наук Ірини Едуардівни Співак, розпочалася досить незвичайна зустріч студентів 3-го та 4-го курсів Інституту філології та соціальних комуніацій з директором школи №5 міста Бердянська Людмилою Василівною Тесленко.
Здавалося б, неможливо провести літературний вечір, присвячений поетесі Ліні Костенко, і майстер-клас з методики викладання української літератури та мови лише за якихось там 80 хвилин. Але, як виявилося, для справжніх педагогів немає нічого неможливого, що й довела нам Людмила Василівна. Хоча ні, неможливе все ж таки є. Просто нереально залишити слухачів байдужими та пасивними, залишити навіть досвідчених людей без краплини нових емоцій, нових знань.
Було надзвичайно цікаво почути про особисте життя мегаталановитої поетеси з вуст відомого педагога. Звичайно, студенти-філологи вже немало знають про творчу спадщину Ліни Костенко, мають можливість ознайомлюватися з новою поезією авторки на її сторінці в соціальній мережі фейсбук, але залишається ще стільки всього нерозгаданого, навіть таємничого в житті легендарної поетеси, що, здається, знаків питання більше, ніж відповідей. От Людмила Василівна й спробувала вгамувати нашу «філологічну спрагу» розповіддю про особисте життя видатної авторки. А поринути в атмосферу кохання Ліни Костенко та Василя Цвіркунова нам допомогли й фотографії закоханих, й інтимні вірші поетеси, і власні спогади Людмили Василівни, яка, до речі, є далекою родичкою Василя Цвіркунова. Тож зрозуміло, звідки в нашої гості така жага до літератури та хист впливати на людей одним лише словом.
Розповідь про Ліну Костенко можна назвати своєрідним ліричним вступом до майстер-класу з методики викладання літератури та мови. Людмила Василівна, як справжній учитель, залучала й нас до співпраці, на прикладі власної формули, яку ми спільними зусиллями розтлумачили, показала, як потрібно будувати вдалий урок і які рівні засвоєння знань необхідно формувати під час роботи з різними віковими групами дітей. Людмила Василівна поділилася з нами своїми найулюбленішими прийомами та методами роботи, згадала цікаві історії зі шкільного життя, веселі епізоди вчительських буднів.
Єдине, чого не вистачало на цій зустрічі – часу, адже нам, студентам-філологам, такі заходи дають неабиякий методичний гарт та ще більше заохочують до вчительської праці.
Хотілося б і закінчити статтю в дусі Ліни Костенко:«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила. Коли в людини є народ, тоді вона уже людина». Тож, як доводить нам Людмила Василівна Тесленко, найкраща нагорода для вчителя-митця – наш «маленький» народ, наші школярі, «чисті аркуші», які потрібно заповнити лише найкращим – знаннями, уміннями та … поезією Ліни Костенко.
Мирослава Луценко,
Студентка 41-а групи 4 курсу ІФСК
Світлини автора
