Спогади – це образи, відчуття і враження. Світлі спогади здатні зігріти, навіть, у холодну зимню пору. Тому сьогодні, 15 лютого 2018 року, в конференц-залі головного корпусу зібралися викладачі і студенти Бердянського державного педагогічного університету, щоб згадати творчий і життєвий шлях тих, хто творив і продовжує творити сучасну українську літературу і журналістику – у нашому виші відбулась презентація книги «Сторінками пам'яті. До альма-матер через 40 літ» (упорядники Степан Герилів та Михайло Зубик).
Поринути у спогади про роки навчання на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка тоді талановитих юнаків і та дівчат, а сьогодні – успішних і відомих журналістів, письменників, політиків дозволила, як сказав один із упорядників, головний редактор газети «Університетське Слово» Степан Герилів, важка праця, що оформилась в книгу теплих вражень про роки студентського життя.
Першою привітала Степана Гериліва доцент кафедри соціальних комунікацій Юлія Мельнікова: «Завдяки натхненній музі Степана Миколайовича, його ідеям, це видання побачило світ. Предметом особисто моєї гордості стало те, що над обкладинкою «чаклувала» студентка-журналістка 4 курсу Анна Волканова. Мені дуже приємно тримати в руках такий гарний екземпляр, особливо, створений талановитою дитиною, яка навчалась в групі, де я була куратором на першому курсі. А інтерв’ю у Степана Миколайовича взяла ще одна наша журналістка-донечка Леся Сухомлин, яка нині працює редактором на ТРК «Рудана» в Кривому Розі. І принагідно, хочу подякувати всім, хто має стосунок до публікації книги, привітати своїх колег, рідну кафедру соціальних комунікацій із десятиріччям. Вітаю!».
Книга складається з тематичних блоків: спогадів випускників ЛНУ імені Івана Франка про альма матер, фотографій з власних архівів і творчих доробків авторів. У книзі розкрита багатоплановість психології творчості, відтворено непрості долі авторів та показано, якою може бути справжня журналістика. Як слушно зазначила Юлія Мельнікова: «Зі сторінок видання виринають не просто життєписи, а історії про становлення цих людей як особистостей, професіоналів, це не лише книга про власні долі – створено широкий портрет доби, складного часу, коли панує комуністична буденщина, а серцях цих непересічних і талановитих молодих журналістів, письменників вже проростають ті зерна свободи, прагнення до становлення України як незалежної держави».
Привітати Степана Гериліва прийшла проректор з науково-педагогічної роботи, доцент Вікторія Ліпич: «Вітаю Степана Миколайовича з тим, що побачила світ ця книжка, за кожною сторінкою якої стоїть тривала, нелегка і клопітка праця. Мушу сказати про одного з авторів, натхненника усієї роботи Степана Миколайовича, який у нас в університеті – генератор ідей, настільки енергійна, настільки сучасна людина, що ми не встигаємо відстежувати і опрацьовувати всі ті ідеї, які в нього виникають. Для наших шановних студентів – це приклад для наслідування, адже він – людина, яка залюблена у свій фах, у свою професію, самовіддано займається своєю справою, живе журналістикою».
Професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Софія Філоненко: «Для мене ця книжка, має особливе значення, тому що в ній йдеться про журналістів. Для мене, в роздумах про фах журналіста, зринули такі думки, що нині ця професія є дуже суперечливою. І до неї звучать полярні оцінки, які звучать нині стосовно політиків. Ми захоплюємося, з одного боку, владою, яка належить журналістам, потужністю їхніх ідей, але разом і з тим ми спостерігаємо день у день сумні приклади морального падіння журналістів, які не завжди дотримуються високих етичних стандартів… Але, коли я дивлюся на Степана Миколайовича, коли я спілкуюся з ним , я розумію, що це – саме той журналіст, який реабілітує в моїх очах цю професію. Це – людина, яка не тільки нею живе, але яка насичує кожне своє писання внутрішнім світом і теплом, і це тепло дуже відчувається на сторінках цієї книги».
Значну частину книги присвячено спогадам про викладачів університету, які дали путівку в життя майбутнім «акулам пера». Не дарма у назві книги читаємо: «Випускники… про мрії та сподівання, про долі і вдячність»…
Потім слово взяла завідувач кафедри української літератури та компаративістики, професор Ольга Новик. Вона зазначила, що книга дарує дуже світлі, приємні відчуття. Вона – про спогади, про пам’ять. «А без пам’яті, ми би всі стали манкуртами, бо ми не знатимемо нашого роду, звідки ми і для чого ми на цій землі. Якщо людина втрачає пам'ять – це найстрашніше, адже вона губиться в цьому світі. А цю книгу створили люди, які не загубилися, не втратили відчуття свого «я» і єднання з коріннями духовності» – зауважила Ольга Новик.
Професор кафедри української літератури та компаративістики Ольга Харлан нагадала присутнім в аудиторії про складні часи, в які жили автори книги: «Яскраво і, в той же час, сильно розкрита повсякденність студентства 1972-77 років. 72-ий рік в історії української культури, і взагалі в історії України – досить складний , тому що в січні того року почалися арешти потужного шістдесятництва і студенти , які прийшли в університет, повинні були розуміти, що потрібно не тільки вчитися і отримувати знання, а водночас тримати себе в якихось рамках, тому що за будь-яке відхилення від офіційної лінії тодішньої партії, їх могли примусити написати заяву на відрахування, так як ми це читаємо в спогадах… Ми маємо зріз епохи…». Крім того, Ольга Харлан наголосила, що в книзі підіймаються серйозні проблеми тогочасної доби, проте, в ній також багато гумористичних моментів із життя авторів.
Доцент кафедри соціальних комунікацій Людмила Кондакова подякувала упорядникам і поділилася особистими думками про книгу: «Вона вразила мене тим, що люди, які в ній описані – це моє покоління, адже в 2016 році мій випуск Київського національного університету імені Тараса Шевченка святкував 35 років, але такої книги ми не написали і не видали, а це значить, що в нас не було Степана Гериліва, ініціатора і подвижника, не було такої творчої людини. Наше покоління, може і має долю нелегку, але в той же час щасливу». Також Людмила Кондакова побажала подальшого натхнення авторам, а також – випустити ще одну книгу до 50 річниці випуску.
Завідувач кафедри соціальних комунікацій, доцент Анастасія Носко наголосила на тому, що дуже приємно, коли люди обирають фах «журналістика» за покликанням і закликала студентів рівнятися і наслідувати Степана Гериліва, прочитати книгу «Сторінками пам’яті. До альма-матер через 40 літ» і вчитися у справжніх професіоналів, адже для студентів – це справжній посібник. Так само книга є цінним джерелом для історії журналістики, адже вона розкриває історії людей, які творили і працювали в Україні, майстрів своєї справи.
Анетта Омельченко, доцент кафедри теорії і методики навчання мистецьких дисциплін зазначила, що Степан Герилів – генератор ідей, а ми, с свою чергу, сподіваємось, що його ідеї будуть прикладом до наслідування і матимуть продовження. Багато теплих слів сьогодні прозвучало на адресу упорядників і авторів видання про історію української журналістики, про їхні долі, сподівання, злети і мрії. Вітаємо упорядників і творчий колектив авторів із виходом у світ цікавого видання приємних спогадів. Погоджуємось із словами Анетти Омельченко і сподіваємось, що публікація книги про роки студентства стане прикладом до наслідування теперішньому і наступним поколінням випускників і нашого університету!
Ксенія Лукач, старший викладач кафедри соціальних комунікацій
Світлини Юлії Барно, старшого лаборанта кафедри соціальних комунікацій
